Мене завжди цікавило питання, що ж саме єднає мене з моїми пращурами, який зв’язок існує між сучасним і минулим?
Перше, що єднає мене з пращурами, це земля, на якій я живу. Споконвічно на українських землях жили мої предки, обробляли цю землю, вважаючи її святою, будували на ній своє житло. Кожний клаптик цієї землі вони відвойовували в іноземних загарбників, яких було чимало. Авжеж, українська земля надзвичайно родюча, і багато хто хотів прибрати цей ласий шматочок до рук. Але не дозволив цього український народ. Завзято обороняв він рідну землю і від турецько-татарських орд, і від панської Польщі. І зараз, живучи у своїй рідній країні, я не можу не радіти з того, що являюся нащадком цього великого народу.
Друге, що міцно зв’язує мене із минулим, це моя мова. Українською мовою говорять мої батьки, мої бабуся та дідусь. На цій мові розмовляли і мої пращури. Багато чого довелося витерпіти їм, аби дістати право говорити рідною мовою. Адже не дозволяли українцям розмовляти своєю споконвічною мовою, називали її мужицькою. Змушували говорити або російською, або польською мовами. Але й це випробування мужньо склали наші пращури, відвоювали свою рідну мову. І зараз я можу вільно, не боячись, говорити українською мовою, бо це ж моя рідна мова!
Третє, це обряди, які йдуть ще з дохристиянських часів. Звісно, вони тісно переплелися із християнськими, але все ж таки продовжують жити. Узяти хоча б ворожіння дівчат на Різдво та Водохрестя.
Отже, сучасні українці надзвичайно міцно зв’язані із своїм минулим, із своїми великими пращурами, завдяки яким ми й маємо таку чудову країну — Україну!
Я пишаюсь тим, що маю пращурами такий великий народ.
Був у нашому селі скляр. Це був невисокий худий чоловічок з маленьким, ніби зібганим у кулачок обличчям. Те дрібне личко по самі очі заросло густою щетиною. Тому, хто бачив скляра вперше, здавалося, що він тримає в зубах широку щітку. Очі, як і годиться скляреві, були наче відлиті з надзвичайно прозорого скла.Роботи скляреві ніколи не бракувало.Славився він умінням так ставити шибку, такою замазкою прикріпити її, що вже й рама потрухлявіє він часу, а скло тримається, як припаяне.Коли скляр працював, його дрібне заросле обличчя ставало поважним і урочистим, а очі сяяли. Склив він швидко і вправно.Перед тим, як приступити до роботи, скляр завжди скидав шапку, хоч би який мороз не був надворі. Він обережно брав величезні шматки скла, відмірював, не користуючись лінійкою, проводив алмазом. Тоді тихенько постукував уздовж тієї лінії, злегка натискав пальцями. Трісь! Шибка була готова.Вставивши шибу, скляр трохи відходив, схиляв голову набік і дивився. Прозорі його оченята сяяли такою неприхованою втіхою, що всі навколо проймалися шанобливим і урочистим настроєм.Незабаром у селі закінчили будувати нову школу. Біля її високих і широких вікон скляр не працював, а священнодіяв. Уночі дві шибки хтось побив. На землі видніли блискучі скалки, валялися дві цеглини.<span>Підійшовши уранці до покалічених вікон, скляр оніміло застиг. Повільно нагнувся, підняв цеглину і раптом заплакав. Моторошно було дивитись, як плаче доросла, стара людина, навіть не витираючи сліз, що зависали на густій щетині. </span>
. Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних
конструкцій, які вивчає синтаксис.
Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна
одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні
(сполучникові та безсполучникові).
Для документів властивийрозповідний характер висловлювання. У них використовується прямийпорядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед
присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене
після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить,
обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу
вираження У діловому стилі допускається розташування присудка перед
підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після
неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова.
Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з
підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні
речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами,
вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні
структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми
дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу,
дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання
на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється,
здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання,
зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на
зборах.
2. Пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
Пунктуаційні норми – це встановлені правила вживання розділових знаків
на письмі (крапки, знака питання, знака оклику, крапок, дужок, лапок,
коми, крамки з комою, двокрапки, тире).
Крапка ставиться у кінці розповідного речення або спонукального, якщо
воно без окличної інтонації, між пов’язаними частинами тексту і в інших
випадках, напр.: Конкуренція є важливою рушійною силою розвитку
економічних систем, складовою частиною їх господарського механізму
Знак питання ставиться у кінці питального речення, в дужках у середині
цитати або після неї для виявлення сумніву або критичного ставлення
того, хто цитує, до наведеного матеріалу, напр.: Як розвивається
економіка України на сучасному етапі?
Знак оклику ставиться у кінці окличного речення, після вигуків,
звертань, слів так, ні, коли вони стоять на початку речення й
вимовляються з виразною інтонацією; в дужках у середині цитати або після
неї для вияву ставлення автора до наведеного ним матеріалу, напр.:
Провідні фірми країн-членів Європейського Союзу намагаються придбати
найбільш життєво важливі та прибуткові галузі виробництва!
Крапки ставляться на позначення перерваності або недокінченості речення,
пропуску в цитаті, а також коли цитата береться з середини речення або
цитоване речення наводиться не до кінця, напр.: Клієнти мають право
відкривати свої розрахункові (поточні, валютні) рахунки в одному із
самостійно вибраних ними банків.
У дужки беруться підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів;
вставні слова, речення як зауваження до тексту; прізвище автора, що
стоїть після цитати, наведеної з його творів, напр.: До оборотного
капіталу належить частина постійного капіталу (сировина, матеріали,
паливо, незавершене будівництво тощо) та змінний капітал, що авансується
на купівлю робочої сили (ЕСД, 159).
У лапки беруться цитати, застарілі, незвичайні слова або вжиті вперше;
індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, організацій, підприємств,
наукових праць, літературних творів, газет, журналів, фільмів тощо,
напр.: Роялті – ліцензійна винагорода за право використання винаходів,
“ноу-нау”, патентів, випуск книг у вигляді періодичних видань або
поточних відрахувань.
<span>Ми однолітки, але він хоче старшинувати наді мною, завжди підсміюється. Дуже я любив читати книжки, і мати гримала на мене, коли я зачитувався, боячись, щоб це мені не зашкодило.Я попросив трохи, а коли нікого не було в хаті, відміряв із вузлика чотири склянки гарбузового насіння, не втримавшись від спокуси. Коли випав сніг, зажурилися і я, і мої батьки.</span>
