Вследствии очень многих причин-усталость народов от мировой бойни,революционные и национально-освободительные движения.
Посилення держави не відповідало інтересам Золотої Орди.
Щоб розчленувати її на окремі уділи, хан Батий восени 1245 р.
наказав Данилові Галицькому: "Віддай Галичі" Змушений
відвідати столицю Золотої Орди, Данило Романович ціною
всіляких принижень і визнанням васальної залежності від
хана утримав за собою князівський стіл. Це дозволило йому
почати підготовку до визволення українських земель від
поневолювачів. Для зміцнення міжнародного авторитету
держави князь створив Галицьку митрополію, призначив її
митрополитом свого сподвижника — "печатника" Кирила — і
відправив його на затвердження в Нікею.
Разом з тим він уклав проти Золотої Орди союз із своїм
зятем, князем володимиро-суздальським, а також польськими,
литовськими князями та угорським королем. Заради своєї
мети галицько-волинський князь пішов на зближення з
римською курією. Але після розгрому в 1262 р. ординцями
володимиро-суздальського князя Галицько-Волинська держава
залишилася фактично віч-на-віч з наймогутнішим у світі
супротивником. Це знову змусило князя відновити зв'язки з
римською курією й навіть коронуватися у 1253 р. Проте,
переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий
похід проти Золотої Орди, Данило Галицький припинив з нею
стосунки. Тим самим він зняв конфесійну напругу в державі й
заручився підтримкою безкомпромісно налаштованого
православного духовенства, яке володіло умами селянства,
міщанства й більшості бояр.
Данило Галицький укріплював свої володіння, заснував на
честь старшого сина Лева м. Львів, роль якого швидко
зростала, а столицю переніс з ненадійного Галича до
неприступного Холма. Одночасно відбувалася реорганізація
війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна
князівська кінна дружина, а також селянське й міщанське
ополчення. Проти них не могли встояти ні легка татарська
кіннота, ні розбещена бездіяльністю європейська дружинна
знать. Почалося визволення Галичини й Волині від
нечисленних татарських загонів і колабораціоністів з деяких
місцевих феодалів. Спільно галичани й волиняни в 1252 р.
вигнали татарську орду хана Куремси з пониззя за Дністер.
Протягом 1254—1255 рр, дружини Данила й Василька
Романовичів та Лева Даниловича звільнили землі вздовж Бугу,
Случі й Тетерева. Галицько-Волинська держава на кілька років
здобула незалежність від Золотої Орди. Але в 1259 р. на
кордонах Волині з'явилося об'єднане татарське військо,
послане великим ханом для упокорення повсталих народів.
Щоб вберегти своє дітище від розгрому, Данило Галицький був
змушений виконати наказ воєначальників про знищення
міських укріплень. Галичина й Волинь знову виявилися
беззахисними перед загарбниками, а сам князь мусив
підтвердити васальну залежність від Золотої Орди й
направити свою дружину на допомогу татарам у їхньому
поході проти Польщі та Литви.
1. Накопленная в Британском обществе пассионарная энергия в результате подъема государственности при Плантагенетах должна была найти выход.
2. Технологии мореплавания в 1300-е г.г. не позволяли броситься далеко в океаны захватывать и грабить колонии.
3. Франция была в упадке, т.е. семейство Валуа прожигало наследие Капетингов, не укрепляя экономику в условиях враждебного окружения, но набирая внешний долг. Т.е. Франция как макроорганизм вела себя так же, как Россия в 1990-е г.г., а ядерного сдерживания тогда не было.
4. Накопленные династические противоречия при ранних Валуа, устаревание законов о престолонаследии, о наследовании земли (в т.ч. герцогства Аквитания по побочной ветви Капетингов-Плантагенетов), "салическое право" разогревали спор за французский трон.
5. В лакомом кусочке - Нидерландах (Фландрии), вассальном герцогстве Франции, вовсю шел промышленный подъем - оттяпать Фландрию, потреблявшую английские ресурсы, Плантагенетам сам бог велел.
6. Война на чужой территории может идти заведомо дольше, чем гражданская - ведь свое население не страдает... Пример - Ирак :) ну никак не посеють в нем демократию, никакими ракетами, а все воюют, 3-й рейх 1944-45 г.г. - с началом войны на територии Гитлера все события закрутились очень быстро под нашими бомбами, и беженцы толпами побежали в Берлин из Восточной Пруссии, когда наши туда вломились с пылу-с жару, увидев, как граждане рейха живут на награбленное (спаси Господи, что творили !). А до этого были поражение под Москвой, Сталинград, Курск, деблокирование Ленинграда, Корсунь-Шевченковская и Белорусская операции... и рейх стоял. PS Это к вопросу, почему при куче "добрых соседей" нужна большая страна, даже если в ней бардак :)))
Следовательно, Франция и была той черной дырой, в которую вся эта энергия и выплескивалась до конца 100-летней войны. Прямой войны избежать было, наверное, реально - но английской экспансии - нереально, и англичане столкнулись бы с испанцами гораздо раньше, чем это случилось по "основному сценарию".
<span>И неизвестно, на каком языке сейчас бы писалась International локализация Мозиллы </span>
Вильгельм I Оранский
Мориц Оранский
Фредерик Генрих Оранский
Вильгельм II Оранский
Людвиг Нассау-Дилленбургский
Якоб ван Хемскерк
Мартен Тромп
Франсуа Анжуйский
Не совсем понял вопрос, но вот его краткая биография:
Патриарх Никон родился в мае 1605 г. в нижегородской крестьянской семье. В 12 лет будущий патриарх покинул отчий дом и поступил в Макариев Желтоводский монастырь. В 1625 г. по настоянию отца Никита женился и начал вести хозяйство в Москве. Однако семейная жизнь не приносила счастья — все трое детей скончались один за другим — и Никита Минин уговорил жену принять постриг, а сам отправился на Соловки.
После принятия пострига на Соловках, в 1643 г. Никон стал игуменом в Кожеезерском монастыре. В 1646 г. за сбором милостыни приехал в Москву. Знакомство с молодым московским государем Алексеем Михайловичем стало ключевым событием в жизни Никона. Царь назначил его архимандритом Ново-Спасского монастыря в Москве, где была родовая усыпальница Романовых.
Влияние Патриарха Никона на гражданские дела было весьма велико. При активном содействии Патриарха Никона в 1654 г. состоялось историческое воссоединение Украины с Россией. Земли Киевской Руси, некогда отторгнутые польско-литовскими магнатами, вошли в состав Московского государства. Это привело в скором времени к возвращению исконно православных епархий Юго-Западной Руси в лоно Русской Церкви. Вскоре с Россией воссоединилась и Белоруссия. К титулу Патриарха Московского «Великий Государь» присоединилось наименование «Патриарх всея Великия и Малыя и Белыя России».
Далее, если кратко - из-за изменений в книгах и обрядах богослужения в 1666 г., его лишили патриаршества и отправили в ссылку в удаленный монастырь. Спустя 15 лет, новый царь - Федор Алексеевич восстановил его в должности, но по дороге в Москву Никон умер.
