Одну з найбiльших трагедiй нашого існування - Вiйну - не змiг замовчати жоден письменник, особливо тi, хто був на фронтi, чиє дитинство опалила вiйна. Найбiльше про вiйну писали такi письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломiєць, Л. Костенко, Гр. Тютюнник та iншi.
Якщо уважно вчитатися, то вiйна українськими письменниками зображена у двох планах: перший - прославлення героїзму українського (тодi - радянського ) народу, романтизацiя i частково iдеалiзацiя рис, якi оголила вiйна - безстрашнiсть, патрiотизм, героїзм, дружба, згуртованiсть; другий - змалювання правди про вiйну: причини початку вiйни, сталiнська полiтика, помилки у вiйнi, недолiки i прорахунки.
Звичайно, найтиповiшими творами радянських часiв про вiйну були "Прометей” А. Малишка, "Слово про рiдну матiр” М. Рильського, "Прапороносцi” О. Гончара. У цих творах пiдносився героїзм радянського народу, прославлялися партiя, яка керувала країною i народом. Це були однобокi твори, але вони на той час були зрозумiлi, правильнi i потрiбнi.
Сьогоднi ж, звичайно, нам найближчi про вiйну твори О. Довженка, хоч колись за "Україну в огнi” вiн добре постраждав. О. Довженко вiв щоденник протягом вiйни, звiдти ми дiзналися багато того, про що не можна було писати. На основi цього щоденника та iнших записiв i документiв створенийпрекрасний правдивий твiр - "Україна в огнi”. Це не лише розповiдь про 1941-1945 р. в Українi, а й правдивi картини сталiнських порядкiв, в яких О. Довженко давно розчарувався i був з ними незгоден. "Менi важко од свiдомостi, що "Україна в огнi” - це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо. Значить, нiкому, отже, вона не потрiбна i нiщо не потрiбне, крiм панегiрика”.
А О. Довженко панегiрика не хотiв писати, вiн не хотiв замовчувати гiрких фактiв, iнакше б твiр був однобокий. Адже пiд час вiйни був не лише суцiльний патрiотизм i героїзм (хоч це й переважало, iнакше й вiйну не виграли), були i неприємнi факти, такi як: зрадництво, мародерство, дезертирство, "свої” полiцаї i старости, одруження з ворогами i т. д. Лаврiн Запорожець добровiльно стає старостою, Христя одружується з iталiйським офiцером, Олеся сама запрошує на нiч до себе Кравчину, дезертирують двоє сiльських хлопцiв… Про таке не прийнято було писати. Дискусiя "на рiвних” мiж Запорожцем i нiмецьким полковником фон Краузе теж незвична: нiмцi до сих пiр зображували ся лише жорстокими i дурними.
<span>Лiна Костенко теж по-новому зображує вiйну, з сучасних позицiй. Отже, зображення вiйни в лiтературi теж потребує дослiдження, ця тема себе ще не вичерпала i чекає на нових дослiдникiв.</span>
Старшего лейтенанта Гальцева разбудили среди ночи и сообщили, что возле берега задержан мальчик, примерно 12-ти лет .Вскоре после того как гальцев узнаёт от мальчика, что его фамилия Бондарев, старший лейтенант понимает, что это маленький разведчик. Мальчик рассказывает, как оказался в воде. После этой встречи Гальцев и Иван (так зовут этого мальчика) ещё не раз встречались .Гальцев никак не мог забыть маленького разведчика, его героические поступки. В конце Гальцев узнаёт, что Иван был расстрелян.
Краткий анализ
Перед прочтением данного анализа рекомендуем ознакомиться со стихотворением Чудный град.
История создания – написано произведение в тот период, когда его автор женился и, собираясь исполнить мечту об уединенной жизни, отказал от дома многим своим друзьям. Созданное в 1829 году, уже в 1830-м оно было опубликовано в “Радуге”.
Тема – прекрасный мир грез и фантазий, который поэт открывает перед своим читателем.
Композиция – двухчастная. В первом четверостишии поэт описывает чудесный мир своего воображения, во второй выражает философскую позицию, говоря о том, что суетная жизнь способна спугнуть вдохновение.
Жанр – философская лирика.
Стихотворный размер – четырехстопный хорей с перекрестной рифмовкой.
Эпитеты – “чудный град”, “летучие облака”, “мгновенные созданья”, “поэтическая мечта”, “посторонняя суета”.
Метафоры – “созданья поэтической мечты исчезают от дыханья суеты”.
Лев и собачка.Так как собачка умерла по болезни и у них был почти одиннаковый конец . И лев и и Барбос скучали когда собачка и Жулька умерли
