1832 г. В семье генерала Федора Ильича Ромашкина и княгини Дарьи Семеновны Ромашкиной-Баритоновой рождается мальчик, нареченный Федором. 1833-1842 гг. Федор Федорович живет в отцовсклм имении Ромашкинское, получая азы грамоты и счета от своей гувернантки Резеда Трафимовны Мельничко. 1843 г. Начинает учиться у специально вызванного для этого из Германии учителя Маркуса-Родерика Эндельберга. 1843-1850 учится у немецкого преподавателя. 1850-1857 обучается в Московском Государственном Училище на факультете словесных наук. Там же пишет свою первую детективную повесть "Смерть Отто Хомпкинса", которая имела достаточный успех для дебютного сочинения юного автора. 1857 г. Заканчивает обучение в МГУ и сдает диссертацию на кандидата словесных наук. 1858 г. Приезжает из Москвы в Ромашкинское, где его встречает весть о смерти отца. Унаследовав имение, граф Ромашкин остается с матерью. 1859 г. Сватается, притом неудачно, к графине Дородиной. 1860-1862 гг. Ухаживает за дочерью Князя Розова Лидией Петровной Розовой. 1862 г. Свадьба Федора Федоровича Ромашкина и Лидии Петровны Розовой. 1863-1867 пишет новый детективные романы "Тайна Вороньего Холма" и "Скамейка под кленом", а также выпускает ставшую популярной пьесу "Кружевные Перчатки". 1868 г. Рождаются близнецы Агафья Федоровна Ромашкина и Рада Федоровна Ромашкина, вторая умирает через несколько часов после рождения. 1873 г. В возрасте 5-ти лет Рада Федоровна Ромашкина погибает под колесами экипажа. Лидия Петровна сходит с ума и через два месяца после смерти дочери травится паленой водкой. 1873-1875 гг. Федор Федорович находится в глубокой депрессии,в этом состоянии пишет свою знаменитую драму "Белый Тюль". 1876 г. Вторая женитьба Федора Федоровича на молодой вдове-графине Марье Егоровне Тартиной-Лисоуховой. 1878 г. Рождение единственного сына четы — Франца Федоровича Ромашкина-Тартина. 1880 г. Федор Федорович обвинен в государственной измене и посажен в тюрьму. 1881 г. Федор Федорович публично казнен наКрасной Площади.
Добра людина це - людина, яка робить добро не для блага собі а, навпаки, для блага інших. Чи не чекає доброти від інших. Ця людина, роблячи добро іншим, не лицемірить, не проклинає, і його серце і думки його чисті.
Кутузов является центральной и самой узнаваемой фигурой картины А. Д. Кившенко «Военный совет в Филях 1812 года» . На правах главнокомандующего он начал военный совет с доклада о том, что позиция российской армии на Воробьевых горах крайне неудобна и надежды на победу в предстоящем сражении практически нет. В данном случае возможно только два варианта: принять неравное сражение или отступить за пределы Москвы. Мнение Кутузова было однозначным: необходимо оставление Москвы французским войскам.
Кроме самого Кутузова, в совете участвовали такие видные военачальники, как Барклай-де-Толли, Беннигсен, Дохтуров, Толь, Остерман-Толстой, Уваров, Коновницын, Раевский, Ермолов и Кайсаров. Все одиннадцать человек изображены на картине. Прямо в центре, спиной к зрителю сидит начальник штаба главнокомандующего Беннигсен - один из главных вдохновителей нового сражения. Через его плечо перекинута лента ордена Андрея Первозванного, полученная им за битву при Пресиш-Элау (ныне город Багратионовск, Калининградской области) . Отношения между ним и Кутузовым были довольно натянутыми, поэтому главнокомандующий отправил Беннигсена в отставку сразу после оставления Москвы.
Главным противником сражения был Барклай-де-Толли. На картине он сидит прямо под иконой. Он считал, что главная задача - это сохранить армию. В самой правой части картины за столом стоит горячий и решительный Алексей Ермолов, человек который просто не мог даже допустить мысль об отступлении и оставлении столицы. Карл Толь, генерал-квартирмейстер армии, стоит прямо за спиной Кутузова с блокнотом в руках. Его мнение совпадало с мнением большинства: Москву необходимо оставить.
Художник писал картину под впечатлением романа Льва Толстого «Война и мир» , поэтому на ней изображена маленькая девочка, глазами которой было рассказано в великом романе об этом историческом событии.<span>Барклай-де-Толли, Беннигсен, Дохтуров, Толь, Остерман-Толстой, Уваров, Коновницын, Раевский, Ермолов и Кайсаров, прямо в центре, спиной к зрителю сидит начальник штаба главнокомандующего Беннигсен</span>
1)Все виды лука
2)Семьдесят пять сортов лука репки
3)Мама улыбается и плачет
4)Дети лука
5)Невидимая стрела
6)Смерть микробов (или Микробы убиты)
7)Целебный лук
8)Лук - от семи недуг
Мне поставили пять по этому
Герої вічної поеми Гомера «Іліада» Ахілл і Гектор — найхоробріші воїни ахейського та троянського військ. Вони змагалися у вправності та силі, обидва загинули під час Троянської війни. Так хто ж із них най-гідніший? Ахілл, або Ахіллес,— син царя мірмідонян у Фессалії Пелея та морської богині Фетіди. Прагнучи загартувати сина, Фетіда купала його у водах Стіксу, тому Ахілл мав єдине вразливе місце — п’яту, за яку тримала його мати. Ахіллові була провозвіщена смерть під час Троянської війни. Мати, щоб уникнути цієї долі, переодягла сина у дівоче вбрання й віддала до двору царя Лікомеда, де він і виховувався. Одіссей, бажаючи залучити до ахейського війська майбутнього воїна, під виглядом купця запропонував дочкам Лікомеда жіночі прикраси і зброю. Дівчата кинулися до прикрас, Ахілл же обрав зброю. Так Одіссей знайшов майбутнього воїна і намовив його вирушати під Трою. Вирушаючи на Троянську війну, Ахілл знав, що загине,— так казала йому мати — але, вибираючи між коротким, але уславленим життям та довгим, але бездіяльним, герой обрав коротке. Гектор — старший син царя Трої Пріама й цариці Гекуби, чоловік Андромахи. Він віддасть своє життя за нерозважливе кохання свого молодшого брата Паріса до Єлени Прекрасної. Гектор і Ахілл — справжні воїни. На їх рахунку чимало подвигів і перемог під час Троянської війни. Але подолати одне одного їм не просто: обидва сильні, фізично загартовані, витривалі. І навіть у вирішальному поєдинку, якби не допомога Афіни, хто знає, чи був би переможений Гектор. Гомер підбирає порівняння до поведінки воїнів, підкреслюючи, що вони — гідні супротивники: порівнює Ахілла з соколом, що полює на горлицю дику, з псом, який жене молодого оленя, але й Гектор, на його думку, дуже схожий на високолетного орла, який хоче вхопити ягня або зайця. Дужі, сміливі, мужні — хіба можуть бути воїни кращими, ніж вони? Мабуть, ні, тому що ці герої ще й віддані своїй батьківщині. Мужньо боронить рідну змучену Трою Гектор, схаменувшись, повертається до рядів ахейського війська Ахілл. Якими ж іще якостями наділені герої поеми «Іліада»? Гектор — герой, але ніщо людське йому не чуже, і він довго не наважується стати до ґерцю з Ахіллом. Зрозумівши підступність богів і супротивника, він мужньо бореться, до останньої хвилини свого життя прагне бути мужем, гідним поваги й захоплення. Прагне домовитися з улюбленцем Афіни про видачу тіла переможеного рідним, але засліплений гнівом Ахілл запевняє, що ніяких домовленостей між ними не буде. Ахілл — улюбленець богів і ахейців, красень і взірець воїна. Але він — теж жива людина і робить вчинки, про які потім шкодує: йде з війська — гинуть ахейці, його друг Патрокл, знущається над тілом Гектора — потім плаче разом з Пріамом над спільною трагедією учасників війни. І до Гектора, і до Ахілла одноплемінники ставляться з великою повагою: пригадайте, як голосять троянці, дізнавшись про загибель свого героя, плаче Андромаха, тужить Пріам, як поважають та які надії покладають на Ахілла — свого найкращого воїна — ахейці. Ахілл і Гектор — справжні герої, справжні чоловіки. Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини. Такими вони залишаються і для нас. А те, що Гомер змалював не лише їхню силу, але й слабкості, ще раз переконує: вони герої, але все ж таки люди. І ми теж можемо піднестися, дотягнутися до них.
