Детектив: Справа про крадія яблук
-Діду, чого ти такий засмучений? - спитав свого діда Сергійко, виходячи з авто. Він тільки що приїхав до діда у село на канікули.
- Та прикро мені, що не зможу пригостити тебе яблуками з того дерева, що я три роки тому посадив, пам'ятаєш? Перший врожай для тебе беріг. Такі яблука гарні були, великі такі, соковиті... А тільки що побачив, що якась потвора дерево обтрусила. Жодного яблучка не залишила, ще й гілку ось зламала. Півгодини тому ще були, до того, як дощ почався, а тепер... Ох, лишенько!
- Ну, тільки б знайти цю падлюку, я йому покажу, як красти! - сердито промовив Іван Андрійович, тато Сергійка. Але як його знайти?
- Тату, тату! Так дощ же був, тобто відбитки слідів мали залишитися! - відразу здогадався Сергійко.
- Ти маєш рацію, синку, - погодився з сином батько. - Ходімо, пошукаємо.
І дійсно: на ґрунті чітко були помітні відбитки чоловічих чобіт. Вони вели до краю городу і далі, до невеличкої хатинки неподалік.
- Ах ти ж негідник! - не втримався дід. Це ж хата Степана-невдахи, пияка тутешнього. Ну, я йому...!
- Ні, тату, - твердо сказав Іван Андрійович. Я сам до нього піду побалакати. Поясню йому, що красти не можна. Битися ми не будемо, не хвилюйся.
За годину тато повернувся і приніс мішок яблук. Тих самих яблук, що зникли з дерева. Про що він говорив зі Степаном, тато не розповів, але після цього випадку Степан вибачився перед ними, мовляв, біс попутав. І більше він ніколи нічого не крав.
Михайло: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»
Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!..".
Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."
"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…"
"Гарна була земля....Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.
Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..."
"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."
"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості.
Анна
"До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу".
"Була прегарна в тій хвилі. Середнього росту, з темним, як шовк, волоссям, мала на собі скромну ріклю, що, не стісняючи її в рухах, приставала пестливо до її молодої, гнучкої статі, що, на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності."
" Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "
"На танці не ходила ніколи. Була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. Не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою Докії, Парасинкою. З іншими не мала що балакати. У неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."
Після закінчення уроків Павлик підійшов до Зіни і сказав
- Вибач мені будь ласка.
Зіна уже не сердилась на Павлика а сказала
-Я тобі вже вибачила.
З того часу домашнє завдання вони почали розв язувати разом.
Чи має життя сенс? Якщо так, то який саме? Це постійні, чи так звані буттєві питання. Можна на тривалий період забути про них, поринути в побутові, повсякденні проблеми, але життя влаштовано так, щоб зовсім знехтувати, проігнорувати це питання не може навіть найбільш байдужа та духовно спляча людина. Неминучість смерті та її провісників — старіння та хвороби, факт скороминучого зникнення в минулому миттєвостей життя з усіма проблемами, є для кожної людини неусуваним нагадуванням про невирішене, відкладене питання сенсу життя. Отже, у людському житті завжди ставиться питання вибору між пріоритетом духовного та матеріального.<span>О. Турянський у творі «Поза межами болю» показав боротьбу в людині біологічних інстинктів і духовної волі до життя, підніс загальнолюдські цінності — дружбу, вірність, гуманізм, любов до рідних та батьківщини, що єднають людські серця, звільняють і просвітлюють душу. Оптимістично звучать слова Добровського наприкінці твору, звернені до оповідача, а насправді до кожної людини: «Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть». Тож попри трагічність зображуваних подій (живим лишився лише Оглядівський) провідна ідея перемоги духа над матерією яскраво втілена через засоби експресіонізму.</span><span>Часто можна почути думку про те, що матеріальні цінності — це не головне, це дуже приземлені й негідні забаганки, а найперше, про що має дбати людина,— це моральна чистота, висока духовність, потяг до творчості.</span>