Одного разу ми з татом прогулювалися по парку. Була золота осінь. І тут я помітила, білочку яка ворушилась на товстому стовбурі дуба. Я подивилась туди й побачила велику руду білку! Вона трималася на стовбурі, міцно вчепившись в кору кігтиками на лапках.З першого погляду було видно, що хутро в білочки дуже густе та пухнасте,яскраво рудого кольору. Я цьому не здивувалась, адже до зими всі звірі відрощують теплі шуби. В шубці звірка поєднувалися три кольори: червоно-рудий, сірий і білий. Спинка та голівка білочки були рудими, боки сіренькими, а черевце - сірим.Білочка, не кліпаючи, дивилася на нас своїми блискучими чорними очима. Вони нагадували мені вуглинки. Вушка на маленькій голівці звірка дивилися вгору. Я помітила на них смішні китиці. Мій тато мені розповідав , що ці китиці виростають на вухах у білочок якраз до зими, а влітку їх там немає.Але самим розкішним у білячому зимовому вбранні був, звичайно, її хутряний пухнастий хвіст! Я помітила, що хвіст білочка мала сірий з рудим колір. Він видався мені дуже великим, навіть більше самої білочки!<span>Тут білочка, швидко перебираючи своїми сильними чіпкими лапками, миттю видерлася по стовбуру дерева. Маленька трудівниця зникла за гілками. </span>
