Перещить[ п е р е шч и т'] - 8б,8 зв.
дощ[д о шч] - 3б, 4 зв.
хрущ[ х р у шч] - 4б,5 зв.
щастя[ шч а с т а] - 5б,6 зв.
щасливий[шч а с л и в и й] - 8б,9 зв.
щупальця[ шч у п а л' ц а] - 8б,8 зв.
щабель[ шч а б е л'] - 6б,6 зв.
1550 року на чолі запорозьких козаків , та прозваний Байдою князь Дмитро Вишневецьких за 14 років гетьманування він зміцнив козаччину , почав будувати укріплення на острові хортиця.На початку гетьманування Байди Самійлу Кілкі було десь років 20, між козаками він зажив такої пошани, що скоро після загибелі Байди запорожці обрали його кошовим отаманом, а далі і гетьманом . З метою визволення невольників Самійло Кішка взявся до будування морських чайок , запорозькі чайки робилися у 10 сажнів завдовжки, та близько 1 сажня завширшки, днище видовбувалося з товстої липи. До днища прикріплювалися дубові ребра, на ребрах дерев’яними кілками набивалися товсті дубові дошки, на обох кінцях чайки з дощок вибудовувалися горища і підлога, під час походів зберігали зброю та харчі. Посередині чайки прироблявся станок для щогли на 1 вітрило, готову чайку конопатили клоччям та дьогтем . Потім уздовж усього човна прив’язували товсті в’язанки очерету, щоб чайка не пірнула під воду, якби навіть її залило хвилею з обох боків чайки прироблялися улоговини для 15 – 20 весел, одна така чайка підіймала по 40-60 козаків. На таких човнах запорожці під проводом гетьмана Самійла кішки розпочали свої перші морські походи. Під час одного з походів кішка опинився в турецький неволі, він був прикутий на галері до невольницької лави 26 років, не бачив нічого крім води і неба . Та неволя не вбила у серці Самійла кішки ні любові до рідного краю, ні козацького завзяття, він врятувався сам, ще й товаришів своїх визволив. Про цю подію розповідає одна з народних дум .
<span> 1. Через безмежну темряву люди не виходили на вулицю. 2. Хлопець йшов безшумним кроком за злодієм, сподіваючись його спіймати. 3. Перед моїми очима розкинувся великий безлісий простір. </span>
Перший день весни видався зовсім недощовим.
Чомусь всi ми думаємо, що людину робить великою посада, яку вона займає. Але я думаю, що це помилка. Насправдi, великою є людина, яка сумлiнно i чесно виконує свiй обов’язок. Найголовнiше — щоб людина любила свою професюi. Бо ж хто до чого покликаний, той i буде старанно й сумлiнно робити свою справу. А якщо всi з любов’ю будуть працювати, то недалеко й до добробуту в життi, якого прагне кожна людина.
Усе це зближує людину з природою. Бо ж маленький кущ бузку аж нiяк не зарадить велетенському дубовi. Бо вiн пiдсвiдомо вiдчуває щастя, що саме вiн є тим, ким вiн є. Напевне, люди мають не зраджувати своєї сутностi, й тодi, можливо, всi будуть задоволенi собою ї щасливi.
Але, мабуть, перш за все, велич людини виявляється не в тому, ким вона є, а в тому, як вона ставиться до своїх товаришiв, i до незнедоле них людей.
Велич людини в тому, що вона нiколи не зраджує своїх друзiв, а крiм того, знаючи вади товаришiв, любить їх такими, якi вони є. А найвелич нiша та людина, яка з гумором умiє сприймати свої недолiки.
