У Франції на початку 18 століття сам король носив на грудях квіти
картоплі, королева прикрашала ними зачіску, а страви з картоплі щодня
подавали королю до столу. Щоправда селян довелося привчати до цієї
культури хитрістю. Коли картопля достигала, навколо полів ставили
охорону. Думаючи, що охороняють щось цінне, селяни нишком викопували
картоплю, варили її і їли.
В Росії картопля приживалася з величезними труднощами. Селяни вважали за
гріх вживати привезених невідомо звідки чортових яблук і навіть під
страхом каторги відмовлялися їх розводити. У 19 столітті виникали
картопляні бунти. Пройшло чимало часу, поки в народі зрозуміли, що
картопля смачна і поживна.
Цей овоч використовують для приготування легких закусок, салатів, супів,
і других страв. Картопля містить білки, вуглеводи, калій, баластні
речовини, вітаміни А, В1, с. У 100 г картоплі є 70 калорій.
Дика картопля за декілька тисяч років до нашої ери мала велике значення
у житті перших поселенців Анд. Страва, яка рятувала від голоду цілий
народ, називалась “чуньо” і готувалась з проморожених, а потім
просушених картоплин дикої картоплі. В Андах до цього часу індійці
бережуть прислів’я: “Сушене м’ясо без “чуньо” подібне до життя без
кохання”. Воно слугувало також одиницею обміну у торгівлі (“чуньо”
міняли на квасолю, кукурудзу і т.д.)
“Чуньо” було двох видів - біле (“тунта”) і чорне. Рецепт “чуньо”
приблизно такий:
картоплини розсипали під відкритим небом і залишали мокнути під дощем,
сохнути під сонцем та підмерзати ночами під час приморозків; для
швидкого видалення вологи картоплини після відтавання розкладували в
місці, яке продував вітер і обережно перетоптували ногами. Щоб шкірка з
картоплин краще злазила, їх вміщували поміж спеціальними сиром’ятними
шкірами;
коли готували чорне “чуньо”, почищені у вищеописаний спосіб картоплини
промивали водою, а коли готували “тунта”, то картоплини на декілька
тижнів опускали у басейн з водою, після чого залишали для остаточного
просушування на сонці і вітру. “Тунта” зберігало форму картоплини і було
дуже легке.
Після такої обробки дика картопля втрачала гіркий присмак і довго
зберігалася. Якщо виникає бажання смакувати дикою картоплею, рецепт до
Ваших послуг.
Вперше європейці, а точніше іспанці, спробували “мучне коріння хорошого
смаку” лише в середині 16 століття в Перу і назвали його трюфелем. Проте
ця знахідка не досягнула берегів Європи. Пізніше іспанські та англійські
кораблі робили зупинки біля берегів Чілі і запасались картоплею. Звідти
перші картоплини потрапили в Іспанію, а тоді в Італію.
В Європі картопля приживалася важко. Не беручи до уваги те, що іспанці
першими з європейців познайомилися з цією культурою, Іспанія була
останньою країною в Європі, що по-справжньому оцінила овоч. У Франції
перші згадки про обробку картоплі датовані 1600 роком; її поширення
натрапляло на багато перешкод аж до 18 століття.
Русалочка Ариэль влюбилась в принца который спас её после шторма.Чтобы быть с любимбым она к колдунье обратилась.Колдунья колдует и у русалочки появляются ноги.Но принц не ценит жертв и любви Ариэль.И она отправляется обратно в море-
Насколько я понимаю, надо рассматривать взаимодействие человека и общества. Тогда 'Ионыч' (молодой Ионыч и весь город), 'Война и Мир' (Пьер и общество Питера), 'О дивный новый мир' (Дикарь и технократное общество) и тд
Главным героем является Григорий Александрович Печорин, молодой человек лет двадцати пяти. В нескольких местах романа автор дает описание внешности героя, указывая некоторые ее признаки с характером. Впервые Печорин предстает в романе перед Максимом Максимычем в крепости за Тереком («Бэла»):»Он явился ко мне в полной форме… Он был такой тоненький, беленький, на нем мундир был такой новенький». В «Максим Максимыче» мы узнаем, что Печорин был среднего роста, стройный; «… широкие плечи доказывали крепкое сложение, способное переносить все трудности кочевой жизни и перемены климатов…» . В «максиме Максимыче» Печорин – штатский, в отставке. Одет в бархатный сюртук, ослепительно чистое белье. Его походка была «небрежна и ленива». Он не размахивал руками, что автор считает признаком скрытности характера. У Печорина светлые волосы, усы и брови – черные, немного вздернутый нос, зубы белые, глаза карие. Глаза «… не смеялись, когда он смеялся». О выносливости Печорина Максим Максимыч поясняет, что он в дождик мог провести целый день на охоте.
Об имущественном состоянии героя мы получаем в тексте следующие комментарии. Максим Максимыч сказал, что Печорин – богатый человек, потому что имел много разных «дорогих вещиц». Бэла заметила, что у джигитов кафтаны серебром выложены, а у Печорина галуны золотые.
О собственном образовании Печорин признается, что ему науки надоели, что ни слава, ни счастье от них не зависят нисколько. Какие же цели в жизни были перед Печориным? Он чувствует в душе своей «силы необъятные», но он «увлекся приманками страстей пустых».Печорин признается: «А что такое счастье? Насыщенная гордость».Печорин стремится подчинить своей воле окружающих, он не любит «женщин с характером: их ли это дело?...»
Его любовь никому счастья не принесла, потому что он «ничем не жертвовал для тех, кого любил». Он любил только для себя, «для собственного удовольствия». Для Печорина характерно противоречие между его большими потенциальными возможностями и малыми жизненными целями.
Печорин «к дружбе не способен». Да и дружить с ним не очень-то хотят. Например, приятели берут его трех лошадей с удовольствием, но никогда с ним не ездят вместе.