Ответ:
Объяснение:
Подякуй людині від усього серця, від всієї душі за допомогу. Адже, робити добрі діла так просто,але так важливо у нашому житті. Допомагаючи людині у тяжку хвилину ти не посто підтримуєш її , а й найголовніше даруєш їй віру у те,що рано чи пізно "Все буде добре"!
Давайте змінемо наше з Вами сприйняття про те,що теке добро, тому,що добро це не тільки дати іншим , те що маємо самі наприклад: коштовні речі, або гроші іноді для допомоги а саме моральної достатьньо одного теплого, ласкавого слова і це надасьть людині дуже-велику впевненність у наступному дні і деколи це важливіше за будь,які гроші
Навіщо потрібні бібліотеки? (Твір-роздум)
Це враження, особливе, яке не передати ані словами, ані образами, з'являється в мене тільки в двох випадках — коли я потрапляю до театру й коли, заходжу до бібліотеки. Насправді це словами не описати. Особливий запах — запах театру і запах бібліотеки, різні, але неповторні кожен по-своєму. А ще тиша — яку не сплутаєш з іншою тишею. Тиша бібліотеки і тиша, наприклад, порожньої кімнати зовсім різні... Здається, що я вигадую? Ні, я просто дуже багато часу проводжу в бібліотеці — і знаю її дуже добре.
Бібліотека — не просто приміщення, де зберігаються книжки. Це особливий простір, з особливою енергетикою, настроєм, затишком. Ніщо не може замінити спілкування з книгою. Обмін інформацією та емоціями. Так, саме обмін. Бо той, хто вважає, що книга говорить, а ти лише слухаєш, той помиляється. Це справжнісінький діалог. Голос читача не менш важливий, ніж голос автора. Колись мій дідусь любив повторювати старий театральний жарт: «— Ну, як вистава? — Жахливо, просто жахливо, глядачі були не талановиті!» Те ж саме й з книжками. Читач має бути талановитим.
Зараз зазвичай читають книги в електронному вигляді — так, спілкування з текстом відбувається. Але втрачається спілкування з книгою. Хтось із поетів казав, що книга — це прямокутний шматок гарячої совісті. Кожна книга неповторна своїм оформленням, форматом, без цього не сприймеш її зміст... Коли я читаю електронний варіант якогось твору, в мене складається враження, що я спілкуюсь з цікавою людиною по телефону — постійно ловлю себе на бажанні нарешті побачитись вживу. Книга — це ніби зовнішність тексту. Без неї сприйняття неповне, ніби не вистачає погляду, жесту, міміки — самі лише телефонні слова.
Бібліотеки не тільки надають нам можливість ознайомитись із текстом — цю можливість надає й електронне зібрання творів. Бібліотеку справжню й електронну можна порівняти не тільки з живим і телефонним спілкуванням, це протистояння часто нагадує мені також дорогий ресторан і фаст-фуд. Бібліотека — це етика і культура спілкування й споживання, якщо можна так сказати, художнього тексту.
<span>Бібліотеки втрачають свою популярність — більше дивляться кіно і телевізор, менше читають або читають з екранів Але вони ніколи не зникнуть, бо не йдеться про користь бібліотек (це зрозуміло й так. хіба ні?), йдеться про те задоволення, що дає перебування в бібліотеці. Задоволення невловиме — спричинене особливою тишею, запахом, утаємниченістю та наповненістю. Чимось незвичайним, проте вічним, повірте мені на слово, насправді вічним.</span>
Гуси, гусячий, гусеня, житній, жити, житник.
У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.
Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог.
Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися.
Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах.