Неблизька,дорога,білий,п'ята,смачна,породистий,чорнобильська,жовте,маленький,повноводна,якісний,високий,смачна,молодий,вовняне,смачне,іграшковий,глибоке,підтверджене,смугастий,хронічний,смачна,надзвичайна,високий,молодий,дієве,білий,сильна,раптовий,фіолетова,трамвайний,повторна,зелене,відремонтоване,довгий,львівський,біла,щирий,скіфська,високе.
Високе дерево, синє небо, ворожий кінь, довгошиїй гусак, пізня година.
Н. високе дерево, синє небо, ворожий кінь, довгошиїй гусак, пізня година.
Р. високого дерева, синього неба, ворожого коня, довгошийого гусака, пізньої години.
Д. високому дереву, синьому небу, ворожому коню, довгошийому гусаку, пізній годині.
Зн.(так само як і Н.)
Ор. високим деревом, синім небом, ворожим конем, довгошиїм гусаком, пізньою годиною.
М. на високому дереві, у синьому небі, на ворожому коні, у довгошийого гусака, у пізній годині.
Майже щоліта я їжджу до бабусі в село Веселе. Там у мене є приятель Андрій. Він мій ровесник і так само, як і я, приїжджає влітку до своєї бабусі з міста. Андрій - веселий і добрий товариш, хоча й любить прихвастнуть, та й боязкуватий малість: Один раз пішли ми з Андрієм і іншими хлопцями в ліс. Довго ходили, назбирали грибів, наїлися чорниці. День уже давно перевалив за обід, коли ми повернули додому. Ідемо, різні цікаві випадки з життя один одному розповідаємо. А Андрюшка що не скаже, виходить, що він самий сміливий, найшвидший, самий кмітливий. Ми посміюємося тихенько, але не заперечуємо - нехай собі бовтає. Але отут недалеко від краю лісу ми почули незрозумілий шум. Загрозливий тупіт насувався прямо на нас, тріскотіли суки, і мені, якщо чесно, стало небагато не по собі. Але. я подивився на місцевих хлопців і побачив, що їм ничуточки не страшно.<span>Андрій же, не втрачаючи ні секунди, незбагненним чином забрався в густі колючі кущі й тихо, з розширеними від страху очами, подавав нам звідти знаки. Незабаром шум вийшов, і сільські хлопці прийнялися реготати, витягаючи Андрюшку із чагарнику. Виявляється, за пагорбом пролягала тропа, по якій сільська череда вертається додому. Так ми, міські, злякалися звичайних корів, а Андрій цим літом
більше не хвастався.</span>
<span> Про те, як народилась пісня «Журавлі», лишився спогад поета Богдана Лепкого. «Я повертався з театру, з вистави «Ніч листопадова». Під ногами шелестіло пожовкле листя, а над головою лунали крики журавлів, що відлітали. Вірш склався сам із себе, без моєї праці. До нього підібрав музику мій брат Лев Лепкий».</span>
