Багато легенд і переказів про рідну мову існує в українській літературі. Та всі вони зводяться до одного: втратиш мову-втратиш себе, втратиш батьківщину. Недарма мудреці говорять, що якщо хочеш знищити народ- то знищи його мову. А ще її називають генетичним кодом народу. Адже в мові сховані всі надбання народу. Часто мову порівнюють з корінням. Чим сильніше коріння у дерева, тим міцніше воно держиться землі, і ніякі бурі йому не страшні. Якщо народ береже і плекає рідну мову, він сильний і непереможний. Багато випробувань випало на долю української мови: циркуляри, укази, заборони душили і нищили слово пісенного народу, та воно паростком проростало із творів Тараса Шевченка та Івана Франка, Лесі Українки та Михайла Коцюбинського. Цензура нищила видання українською мовою і забороняла до друку нові, та українські книги, пройшовши повз заборону і границі, таємно ввозилися із-за кордону до рідної домівки. Скількох людей згноїли у тюрмах і розстріляли в таборах смерті лише за те, що вони хотіли говорити і думати рідною мовою, мовою своїх батьків. А скількох українців доля розкидала по світах, та вони свято бережуть рідну мову там, на чужині, і навчають її своїх дітей. Не всі українці, що живуть сьогодні на Україні, спілкуються рідною мовою, а деякі навіть відкрито ігнорують і зневажають її. Чи можна назвати перекотиполе міцною травою, якщо воно від найменшого подиху вітру клубком летить по полю? Чи можна назвати українця, який не знає рідної мови, патріотом своєї Батьківщини? Як перекотиполе без коріння, так людина без рідної мови нещасна і безродна, та, крім цього, ще й робить нещасними інших людей. Мабуть, вже така доля України, що завжди серед дітей були пасинки, які продовали її за тридцять срібних монет, як колись Іуда продав Христа. Та велике материнське серце завжди прощало своїх іуд та братовбивць, і вони з часом народжувалися знову. Ось і зараз іде братовбивча війна на сході. І знову брат убиває брата, кров ріками поливає святу українську землю, а на кону, серед інших цінностей, стоїть питання мови. Самим образливим є те, що вже багато століть талановитий сценарист нам умілою рукою пише кроваві сценарії, а ми їх бездумно виконуємо, убиваючи один одного. І знову кровоточить зболене і зранене серце неньки-України, і знову її діти стоять по обидві сторони барикади. І де знайти сили Матері-Україні, де знайти слова,щоб опам'ятати їх від безумства, зупинити від важкого гріха - братовбивства. Схожі твори<span>title="Твір на тему: ’’Мова - це душа народу’</span>
Моя сім'я любить один одного.Мою маму звуть Ірина.Вона працюэ(кем она работает).Мого тата звуть Микола.Він працюэ (кем он работает).Мого старшого брата звуть,як і мого тата Миоколою.Він (учится или работает).
Я дуже дуже сильно люблю свою сім'ю!!
