1) складносурядні речення - 1, 3 , 4, 5
2) прості речення з однорідними членами речення - 2,6
3)складносурядні речення, до складу яких входять однорідні члени - 7,8
ТИХО в осінньому лісі.Лише ЗРІДКА подасть свій голос синичка чи застукотить ДРІБНЕНЬКО по стовбуру дерева працьовитий дятел.Осінь ЩЕДРО дарує лісові свої яскраві фарби.Кущ калини РЯСНО вкритий червоними ягодами.ВИСОКО в небі пропливають білі павутинки хмар.
Найчастіше в мовлені антоніми вживаються для порівняння когось або чогось, і використовуються в реченнях парами. Наприклад: Он, дивися, Михайло й Василь, рідні брати, але один такий високий, сильний, а другий дуже слабкий, та й зростом не вдався, дуже ж бо низький.
Або ще - ці крнкурсанти не рівня один одному, в першого сильний голос. а в другого слабкий, ледве чутний.
Одна дитина була добра, з усіма ділилася за можливістю, а друга жадібна - навіть те, що її не треба ніколи нікому не віддавала.
Також багато антонімів можемо побачити в народній творчості.
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
