Був холодний осінній ранок. Вітер зривав з дерев останні листочки. На землю упав маленький Горішок. Він був дуже наляканий і сумний. Горішку захотілося повернутися на дерево. Він став проситися у горіха взяти його назад на гілочку. Але горіх відповів, що йому краще залишитися на землі, пустити коріння і рости великим і високим.
Він ріс у нашому дворі поміж каштанами й кленами. Чи його посадці? хто, чи сам посіявся ніхто не знав. Стояв високий, стрункий, з розлогими вітами, на яких серед пахучого листя зеленіли ще дрібні кульки горіхів.Раптом я побачив, як до горіха, злодійкувато оглядаючись, підійшов хлопець і здоровенною палицею заходився гамселити по гіллю. Він намагався збити недозрілі плоди. Дерево шелестіло, сипалося листя... Мені здавалося, що воно тихо стогне від болю й незахищеності.Хлопець був старший за мене, але я вже не думав про це. Швидко кинувся до нього й вихопив з його рук палицю.— Ти нащо дерево нівечиш? — закричав я.— Хіба не бачиш, що горіхи зелені? А скільки гілок пооббивав...— А ти хто такий?..— витріщив очі бешкетник.— Воно що — твоє?..Моє! — розпалився я. І раптом додав примирливо: — Моє і твоє. Достигнуть — тоді й приходь, поласуємо горіхами.Незнайомець глипнув на мене, постояв трохи, певно, вирішував, що йому робити далі, потім махнув рукою:— А-а-а... Нехай росте. Бувай! І пішов своєю дорогою.<span>А мені стало радісно, гарно. Я підійшов до горіха й тихенько йому сказав: «Рости, горішку. Рости й не бійся. Я тепер тебе завжди захищатиму».</span>
Дніпро – сама велика ріка України. Вона – третя по розмірам у Європі після Дунаю та Волги. Український народ завжди любив свою „священну ріку“. Її велич ославлена в народних піснях, змальована в художніх творах письменників та художників.
Ще з далекого минулогго до нас дішла мова. Люди навчилися розмовляти і спілкуватися між сбою. Кожна мова унікальна по своєм, наприклад італійська є дуже лагідної, французька-сова кохання, китайська- одна із н
айскладніших у світі. Для свого розвитку потрібно багато читати, зокрема літературу, літописи, казки і все інше. Але є такі слова, які важко зрозуміти, в цьому нам помагає словник.
На мою думку кожна людина повинна мати словник, і небоятися у нього заглядати, оскільки це є невичерпне джерело знань. Він досить складний, багато незнаходять у ньому нічого цікавого. Про те, це не так він є дуже ццікавим і захоплюючим, просто ми нерозуміємо суть, оскільки не читаємо його. Без словника ми б незнали значень тих, чи інших слів.
Не потрібно нехтувати ним, оскільки багато поколінь старалися, віддавали своє життя за те, щоб записати щось нове, донести це до людей. Але нажаль цього нерозуміють у теперішньму світі. Єбагато уже мов, яких забули саме через те, що нехтували ними. Перш за все так непотрібно робити. Хто ж може подумати, що за декілька столітть пропаде його мова і це все буде черз те, що вони нехтували нею.
На даний момент є дуже так званих “суржиків”- змішаних мов. Я вважаю, що це одна з причин занепаду її. Оскільки люди забувать, що є їх слова, на їхній рідній мові, вони використовують ту, яка їм довподоби. І це є неправельно.
Я вважаю, що в майбутньому люди замисляться над цим питанням і небудуть так боятися заглянути в словник і дізнатися щось нове для себе, а можливо і записати, щоб про це дізналися інші.
Грак
грака
гракові
грака
граком
на гракові
граче