Мумми-тролли достаточно добрые и отзывчивые герои. Автор наделяет их положительными чертами характера: милостью, благодушием, сердечностью, искренностью, участливостью и чуткостью. К тому же, они очень дружны. Но все они разные.
Каждый из них - индивидуальность. Муми-тролль – милый сынишка, дружелюбный, искренний, храбрый ребенок. Муми-мама – образцовая мама, нежная, добрая и заботливая. Муми-папа – необычный, причудливый. Они живут в ладу и согласии.
А после было вот что:
Жила была собака, ей было 8 лет
Это не так уж много
Но для собаки, это век
Стара она была уже
И бегать не могла
Хвостом уж не крутила
Но ласкова была.
Любил ее я очень,
У меня она жила.
И поздно поздно ночью
Сидели у костра.
Рассказывали сказки,
Любили поболтать
Но об этом мне, конечно,
очень трудно вспоминать.
Что стало с нею дальше,
Додуматься не трудно.
Скучаю по ней очень.
Очень сложно,
Сложно без нее,
Без рыжего хвоста огромного,
Без глаз щенячьих
И больших
Без той любви, которую дарила она мне за двоих.
Автор засуджує поведінку тугара вовка, його зраду, але водночас поважає його за любов до доньки і її чудове виховання.
Могу дать лишь подсказку(сама уже не помню) Счастье не в деньгах, а в семье и счастье. К примеру моё счастье это.... и то в чём именно есть твоё счастье
на, отрывок из этого добра... Що таке на світі щастя? — спитав би я у дуже письменних. Частенько чуєш, люди кажуть: отой щасливий. Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю. Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба. Зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірш од якого-небудь бідолахи. Ні, панове, по-моєму, той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав,— той, кого Господь благословив на добрі діла, що розкинулись вони по світу, як розрослась пшениця на добре виораній ниві.. Нагодує вона і пахаря, і його сусідів, попаде од неї скибка і старцеві в торбу. Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна. Оце ж так загвоздив вам з-письменська, щоб самі одгадали, чи мій Павлусь справді щасливий, чи, може, таким тільки прозвали його зависливі люди. Гледіть же, щоб не було по приказці: «Хвалить шинкар п'яницю, а дочки своєї за його не віддасть!» Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем.
