Пейзаж присутній в «Євгенію
Онєгіні» у вигляді розгорнутих закінчених картин, що найчастіше
виконують роль своєрідних введень до окремих
глав або сюжетні епізодів, що випереджають нові, усередині глав. Так, описами
природи відкриваються глави друга, п'ята й сьома. Картини настання сільської
зими випереджають опис способу життя Онєгіна в селі в главі четвертої. Сюжетний
зміст більшої частини роману пов'язане із сільською тематикою. Природно тому
рясне наповнення цих глав пейзажним елементом.
Протягом усього роману,
завдяки чергуванню пір року, простежується
хронологія подій: улітку Онєгін відправляється
в село, нудьгуючи, проводить там осінь,
узимку - після дуелі з Ленским - залишає свій маєток,
навесні Тетяна відвідує будинок Онєгіна. Так пейзаж із тла дії перетворюється в
найважливіший структурний елемент оповідання.
<span> Завдяки
пейзажу в романі створюється картина стрімко, що змінюється миру, у життя якого
вплітаються долі героїв «Євгенія Онєгіна». Любов Пушкіна до природи
розкривається різнобічно в романі: це й великі ліричні відступи, що малюють
різні пори року; і короткі пейзажні замальовки; і, нарешті, властивій лише
улюбленій героїні Пушкіна точне й тонке розуміння рідної природи</span>
Печорин - герой нашего времени Само название романа говорит о том, что Лермонтову хотелось глубже вникнуть в общественную жизнь своего времени. 30-е годы XIX века, сменившие время декабристов,— это годы николаевской реакции. Главная проблема этого романа — судьба мыслящего, талантливого человека, который не мог найти себе применение в условиях общественного застоя. Белинский назвал его “умной ненужностью”, “нравственным калекой”. Главная проблема этого романа — судьба мыслящего, талантливого человека, который не смог найти себе применение в условиях общественного застоя. Белинский назвал его “умной ненужностью”, “нравственным калекой”. Лермонтов показал Печорина как бы через историю “души человеческой” через его судьбу. Образ Печорина “как героя своего времени” раскрывается во взаимоотношениях с другими персонажами, которые не похожи ни по характеру, ни по положению на Печорина. Особое значение имеет и смена лиц, ведущих повествование. Сначала о Печорине рассказывает Максим Максимыч, “проезжий офицер”. Потом о нем говорит автор-рассказчик, а дальше Печорин раскрывается в своих дневниках. Уже сам портрет Печорина характеризует его как незаурядную личность. Глаза у него “не смеялись, когда он смеялся”. Он словно соткан из противоречий: то он смел, энергичен, настойчив, то тих и кроток, углублен в себя. Так же неровен он в отношениях с людьми, и эти отношения еще больше подчеркивают противоречивость натуры Печорина. Есть в Печорине качества, привлекающие людей, с которыми ему приходится общаться. Бывают ситуации, когда он даже выгодно отличается от других. Печорин, с кем бы он ни общался, производит на всех впечатление, не прилагая к тому больших усилий. Грушницкому же нужно затратить множество усилий, чтобы обратить на себя внимание. Поведение Грушницкого вызывало чувство раздражения у Печорина. Весь свой ум, энергию он употребил ради мелкого, ничтожного удовольствия: “побесить” Грушницкого.
Ghdbtn rfr ltkf xnj ltkftim z ghjcnj pf,sk xnj yflj yfgbcfnm ghj Lbrf Ctylf bpdbyb gj;fkeqxnf ns kj[ pfrhsk cdjt t,fkmybr b hjn ,kz gjvjq f[f[f[f[f ns ghjcnj blbjn gjkysq cerf ns t,fyfz blb yf[eq GBLFHJC!!!!
Метель, это ключевое событие произведения! Это мы так думаем, а что думал Пушкин, мы никогда и не узнаем.