1) Васил'ько, побачив, острівц'і, мален'ьке, червоне
2) звуки=буквам: під, сидів.
Звуків більше букв: високою, неї.
Звуків менше букв: утворилось, острівець..
... Я зрозумів одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити так звані чудеса своїми руками. А. Грін Повість Олександра Степановича Гріна «Червоні вітрила» уособлює прекрасну юнацьку мрію, яка неодмінно здійсниться, якщо вірити і чекати. Сам письменник прожив важке життя. Майже незрозуміло, як цей похмурий чоловік, не заплямувавши, проніс через болісне існування дар могутнього уяви, чистоту почуттів і сором'язливу усмішку. Пережиті труднощі відібрали в письменника любов до дійсності: вона була дуже страшною і безвихідною. Він завжди намагався піти від неї, вважаючи, що краще жити невловимими снами, ніж «гидотою і сміттям» кожного дня. Почавши писати, Грін створив у своїй творчості героїв з сильними і незалежними характерами, веселих і сміливих, які населяли прекрасну землю, повну квітучих садів, пишних лук і безкрайнього моря. Ця вигадана «щаслива земля», не нанесена на жодну географічну карту, повинна бути тим «райським куточком», де щасливі всі, хто живе, немає голоду і хвороб, воєн і нещасть, а жителі її займаються творчою працею і творчістю. У повісті «Червоні вітрила» Грін розвиває свою давню думку про те, що людям необхідна віра в казку, вона розбурхує серця, не дає заспокоїтися, змушує пристрасно бажати такої романтичної життя. Але дива не-приходять самі собою, кожна людина повинна виховувати в собі почуття прекрасного вміння розуміти навколишню красу, активно втручатися в життя. Письменник був переконаний, що якщо відняти у людини здатність мріяти, то зникне сама головна потреба, яка народжує культуру, мистецтво і бажання боротьби в ім'я прекрасного майбутнього. Грін мріяв про «сліпучому разі» і радості, наповнював цими фантазіями свої твори, але особливо яскраво вони проявилися в феєрії «Червоні вітрила», написаній у 1920-1921 роках. Все відмінне в цьому, здавалося б, простому розповіді. Повість побудована на внутрішньому зіставленні двох героїв: Ассоль і Грея. Маленька мрійниця Ассоль живе в нехитрому світі серед іграшок, створених її батьком Лонгреном, а пізніше сама починає творити маленькі дива: Ассоль мріє «приловчитися, щоб (у неї) на дошці сама плавала човен, а веслярі веслування б по-справжньому, потім вони пристають до берега, віддають причал і честь честю, наче живі, сядуть на березі закушувати ». Ні до цього чи прагне будь-який митець, щоб його твори були б «як живі», радували б серця людей. Грей також потрапляє в незвіданий світ, тому що йому душно і тісно в фамільному замку, де його гнітять умовності світла. Юнак прагне в бурхливу стихію морського життя і добивається свого: «... Грей йшов до мети зі стиснутими зубами і блідим обличчям. Він виносив неспокійний працю з рішучим напруженням волі, відчуваючи, що йому стає все легше і легше по мірі того, як суворий корабель вдирався в його організм, а невміння замінювалося звичкою ». Створити чари розповіді, дійти до свідомості читача допомагає автору образну мову твору. Несподівані і свіжі метафори та епітети Гріна заворожують читача, вводять його у фантастичний світ, створений письменником. «Була повна ніч; за бортом уві сні чорної води дрімали зірки і вогні щоглових ліхтарів. Теплий, як щока, повітря пахло морем. Грей, піднявши голову, примружив очі на золотий вугілля зірки; миттєво, через запаморочливою миль, проникла в його зіниці вогненна голка далекої планети ». Здавалося б, нехитра розповідь веде читачів в красиву казку, але кожен розуміє - треба тільки дуже бажати, щоб вона здійснилася, прагнути до наміченої мети, працювати для її втілення в життя. Читання повісті «Червоні вітрила» - завжди зустріч з прекрасним, виховання духовності, відкриття дивовижного світу, в який так легко і органічно вводить читачів Олександр Грін. Його твір поступово розкриває душу молодих героїв. Чи не тому сучасна молодь любить цю романтичну феєрію. «Червоні вітрила» - це красива казка, а й реальний шлях у ту чарівну країну, яка необхідна кожній людині.
Уже немає серед нас живих свідків тих страшних подій громадянської війни, того напруженого, багатого на героїчні подвиги часу. Однак є свідчення літературні – гарячі й трепетні оповідання Григорія Косинки, які писалися по свіжих слідах життя. Творче життя цього талановитого автора оберталося на загрозливу драму, яка трагічно завершилася 1934 року…<span>Час довів, що головним «злочином» письменника став його талант, який змушував об’єктивно писати про дуже суперечливе, насильницьке втілення в життя революційних ідей. У своїх художніх узагальненнях автор ішов від малого до великого: від психології факту до його філософії, відкриваючи драми й трагедії нашого народу, який віками наймитував на своїй землі. Письменникові болять і рани бідності окраденого селянина, і месницькі дії заблуканого «бандита» та кров переконаного партійця, безпросвітніх спекулянтів і «вічних міщан». У його художніх узагальненнях чується відлуння Шевченкових думок: «Ви ж таки люди, не собаки!»</span>Перша збірка новел «На золотих богів» (1922 р.) та друга книжка «В житах» (1926 р.) засвідчили, що Г. Косинка поставав дедалі у своїй майстерності реаліста, розкриваючи загальнолюдські та моральні цінності своїх героїв, вирізняючи в пожовтневій долі свого народу три драми.Першою була драма найбіднішого селянства, котре стало свідком революційної бурі та братовбивчої війни, і після всього не здобуло волі. А найтяжчий хрест несли страдниці-матері: у новелі «На буряки» мати зажурена над сонним сином-наймитом, бліда й безпомічна в оточенні голодних дітей («В хаті штурми»), «стеряна з журби» за загиблими синами («На золотих богів»).<span>В основі інших дум Григорія Косинки лежить гостродраматичний конфлікт героя з дійсністю. Письменник говорить про одвічну біду, яка в різні історичні епохи не давала змоги українцям випростатися на повен зріст, об’єднатись у взаєморозумінні – це вияв дезертирства та отаманщини.</span>Третя драма нашого народу – це драма тих, хто віддав себе на олтар комуністичної ідеї. Мета в комуністів була ніби благородна – покінчити з бідністю, але способи її досягнення вели до нових кривавих репресій.<span>Обдарованість Г. Косинки щедра та яскрава, його почерк своєрідний, гранично економний. Жодного зайвого слова чи образу, а герої з-під його пера народжуються сильні й вольові, багаті й красиві душею, дійові й правдиві. У них гармонійно поєднуються працьовитість і врода з високою народною моральністю й розумом, з вірою в краще життя. А серце Григорія Косинки, яке боліло за свій народ, виносило в собі й подарувало нам прекрасні образи, що вже стали нашою історією.</span>