Як на мене, важко не погодитися з тим, що для людини важливі, як матеріальні, так і духовні цінності, але особливо – компроміс між цими поняттями.
З одного боку, увесь сучасний світ будується на грошах, як би не сумно це звучало. Зараз більше можливостей має той, хто гарно забезпечений матеріально. Тож, зрозуміло, чому протягом усієї історії людства людина хоче мати якнайбільше грошей. Підтвердженням цього є комічне змалювання влади скарбів над головними героями творів «Сто тисяч» та «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого. Читаючи трагікомедії автора, ми розуміємо, що нічого гарного багатство не приносить, а лише нещастя. Гроші змінюють людину, її ставлення до інших (роблять зверхньою). Але немає нічого поганого в тому, що людина хоче гарного життя своїй родині, собі. І на зароблені власними зусиллями, трудом, купувати те, що їй необхідне. У цьому випадку багатство приносить користь.
З іншого боку, ми не змогли б жити без духовної підтримки наших близьких та рідних. Тож, не повинні забувати про такі якості, як людяність, щирість, доброта. Адже саме вони роблять нашу душу спокійною, умиротворюючи її. Чому я так думаю? Бо вже є загальновідомий факт, що емоції радості, щирі думки допомагають людині боротися навіть з такою хворобою, як рак. Ми можемо вилікувати себе та рідних своїми почуттями, душею. Це неймовірно – але факт!
Отже, найкращим варіантом тієї золотої середини для життя кожної людини було б задоволення усіх своїх потреб – і духовних, і матеріальних.
пів-Ялти - частина пів- пишеться через дефіс з власними назвами;
півогірка - слова з префіксом пів- пишуться разом;
пів'ящика - якщо слово починаються буквами я, ю, є, ї, після пів- слід ставити апостроф;
узлісся - подовжуються м’які зубні і пом’якшені шиплячі приголосні, якщо вони стоять між двома голосними в іменниках середнього роду на -я;
листя - подовження не відбувається, бо 'т' стоїть після приголосної 'с';
гороховяний - апостроф не ставиться при збігу кореневих приголосних;
торф'яний - апостроф ставиться після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р.
Я допоміг матусі підняти важкі клунки.
Олесь опустив мяча який потрапив на дах.
Біля и зверху -- маленька <em>е</em>
У тестах ЗНО доволі часто буває завдання визначити тип односкладного речення. У даному матеріалі детально описаний кожен тип і з прикладами. Односкладними називають речення з одним головним членом
Головний член в односкладних реченнях може бути виражений дієсловом або іменником. Розділові знаки в односкладних реченнях вживають такі ж, як і в двоскладних.Односкладні речення поділяють на означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-особові, безособові, називні.
Означено-особовими називають односкладні речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що визначає особу, яка виконує дію.Головним членом у таких реченнях можуть виступати тільки дієслова у формі 1 та 2 особи однини й множини теперішнього й майбутнього часу, а також дієслова 1 та 2 особи однини й множини наказового способу: Бери Орисю! Рятуй її! Ховай! (М. Старицький) – підметом у цих реченнях може виступати лише займенник ти й жодне інше слово; З нудного себе знову вислизаю, як равлик із палаючої хати (І. Малкович) – можливим підметом є тільки я; Не дуже тут. затишно. Як думаєш, Чумаченку? (О. Гончар) — можливим підметом є тиОдноскладні означено-особові речення, хоча й не мають підмета, за своєю струк-турою є повними, оскільки підмет їм не потрібен, а значення особи передано закін-ченням дієслова.Усі односкладні означено-особові речення можуть бути перетворені на двосклад-ні: Піду в кіно. — Я піду в кіно; Піди в кіно. – Ти піди в кіно. Ці речення є синтаксичними синонімами. Відмінність тільки в стилістичному забарвленні.