Каждый год в конце зимы наш народ отмечает знаменательную дату. Это праздник мужчин – День защитника Отечества. В этот день мы поздравляем своих отцов, братьев, дедушек, прадедушек.
Вообще-то, если серьезно подходить к значению этого праздника, то поздравлять нужно в первую очередь тех мужчин, которые имеют отношение к защите Отечества. Например, военных, полицейских, сотрудников спецслужб, спасателей, пожарных, врачей. Ну, и конечно, всех тех мужчин, которые служили в армии.
Не зря ведь раньше, в Советском Союзе, 23 февраля был Днем Советской армии. Тогда почти все мужчин обязательно призывали в армию. Сейчас же в армии служат далеко не все парни.
Но в народе принято поздравлять с 23 февраля всех мужчин, и даже мальчиков тоже. Ведь каждый мужчина может стать защитником Отечества, если будет необходимость. Например, если случится война или стихийное бедствие. Если будет грозить опасность слабым и беззащитным, женщинам, старикам и детям, любой настоящий мужчина станет их защитником. А значит, будет защищать свою Родину.
В моей семье тоже принято дарить подарки ее мужской половине на 23 февраля. То есть обоим моим дедушкам и папе. Но особенно торжественно мы каждый раз поздравляем моего прадедушку. Он защищал Родину во время Великой Отечественной Войны. Ему тогда только-только исполнилось 18 лет, а он уже сидел с винтовкой в окопе и стрелял во врагов. Мой прадедушка – самый настоящий защитник Отечества.
Исследовать историю одного из своих родственников по плану предлагаю так:
Артемов Иван Петрович - мой прадедушка. Он родился в 1935 году в селе Виженка, которое находится в Брянской области. Когда прадедушка был маленький, началась война. Поэтому он окончил лишь два класса. Затем Иван Петрович доучивался в вечерней школе. В 18 лет прадедушку забрали в армию. Тогда он отслужил три года в городе Севастополь. В армии он научился водить машину. С тех пор он упорно трудился дальнобойщиком. Работал прадедушка до 65 лет. Сейчас он на пенсии. У нас есть много фотографий с прадедушкой. К тому же, он знает очень много произведений русского народного творчества. Например, ему очень нравятся колядки:
Коляда, коляда!
Подавай пирога,
Блин да лепёшку
В заднее окошко.
Я очень счастлив, что знаю человека с такой интересной жизненной историей.
Моя душа мне помогает принять любое моё решение. Если сд елаю правильное решение то душа будет щаслива, а если неправильное то душа будет грустная. Душа есть у любого человека, у доброго, злого, умного и так далее. Даже если злой человек паслушает свою душу он может сделать что то доброе. Так само и умный человек когда решает пример, он слушает свою душу. Душа есть у всех, у людей, животных, рыб, птиц.
Хокку — поезія згадки, пізнання душевного перевтілення
Старовинна класична поезія Японії народилася з народної пісні. Перейшовши в літературу, вона не втратила своєї гармонійно-музичної основи. Хокку — неримований тривірш, рядки якого складаються відповідно з 5, 7 і 5 складів, — від прози його відрізняє ритм. Як поетичний жанр хокку сформувалося ще в XІІІ— XІV столітті, відокремившись від танки (п'ятивірша). У перекладі з японської "хокку" означає "початкова фраза". Для цих віршів характерні лаконізм та глибина змісту. Основна тема хокку — нерозривна єдність природи й людини. Японці надзвичайно люблять природу. У них існують навіть обряди милування весняними квітами сакури, осіннім місяцем, раннім снігом.
Перед цією розквітлою сливою,
здається, й бик би замукав
першу пісню весни.
М. Басьо
Пізнаючи природу, людина пізнає себе як частинку Всесвіту. Скільки різноманітних рослин в природі і стільки ж неповторних людей.
Скільки різних трав!
І в кожної — свої квіти.
Оце і є подвиг.
М. Басьо
Не втратити свою індивідуальність у вирі життєвих негод — ось чи не головне завдання людини в цьому світі.
У скількох снігах
залишилися самі собою
соснові гілки!
М. Басьо
Майстри хокку вважали, що у вірші обов'язково повинно бути сабі — прекрасне і пронизливо-сумне почуття самотності, прояви якого японські поети бачили в природі, повсякденному житті, побуті. Тільки на самоті людина може поринути в глибини своєї душі.
Метелик літає.
Одна-однісінька тінь
на всьому полі.
М. Басьо
Людині властиво згадувати своє минуле, переживати знову й знову події, що запали в серце. Найкраща пора життя — молодість, котра виблискує яскравими барвами мрій, сподівань, але вона так швидко минає...
Соловей улітку
в заростях молодого бамбука
оплакує старість свою.
М. Басьо
Відчуваючи свою єдність із природою, японські поети перевтілюються в хмарки, дерева, птахів. Холодно не тільки надворі, а й у душі, якій неспокійно у життєвому морі.
Така холодна вода! —
Ніяк не може заснути
Чайка на хвилях.
М. Басьо
Мудрі хокку навчають нас пильніше вдивлятися в навколишній світ, через нього пізнавати свою душу, відчувати нероздільну єдність з усім живим в природі, любити все, що є в цьому світі, бо навіть найменша комашка чи рослина так само безцінні і важливі, як і людина.