Протилежні за значенням: сила - слабкість; тихо - голосно; заперечити - погодитися.
Дієпирслівник — особлива незмінна форма дієслова, що позначає додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, основну дію.
Дії, названі дієсловом-присудком (основна) та дієприслівником (супровідна) виконуються однією й тією особою або предметом-підметом: Там рідну пісню слихав я, завмерши (М. Рильський ). Зорі мерехтіли падаючи (Григорій Тютюнник).
У реченні дієприслівник найчастіше пов'язаний із дієсловом-присудком і є обставиною: Усяка пташечка, радіючи, співала (Л. Глібов). Ваблять, усміхаючись луки (Олександр Олесь).
Дієприслівники відповідають на питання <em>що роблячи?</em> (кажучи, наздоганяючи) та <em>що зробивши?</em> (сказавши, наздогнавши).
Дієприслівник має ознаки дієслова (час і вид) та прислівника (незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини).
Вид дієприслівників залежить від виду дієслова, від якого їх утворено: терпіти — терплячи (недоконаний вид); витерпіти — витерпівши (доконаний вид).
Дієприслівники теперішнього часу означають другорядну дію, що відбувається одночасно з основною: Данило мчить, не оглядаючись (Марко Вовчок).
Дієприслівники минулого часу позначають другорядну дію, яка передувала основній: Розігнавшись, стрибнув Петро (П. Куліш).
Дієприслівник — незмінна форма дієслова, тому він не має закінчення: записуючи, записавши.
У кінці дієприслівників після ч, ш завжди пишуть літеру и: розказуючи, сказавши.
Ліка́рська росли́на[1](лат. Plantae medicinales) — рослина, органи або частини якої є сировиною для отримання засобів, що використовуються в народній, медичній або ветеринарній практиці з лікувальною або профілактичною метою.
У людини безліч чеснот: доброта, щедрість, чуйність, уміння співчувати і любити і багато інших. І усі вони засновані на любові людини до людини. І є ще така щиросердечна якість, як милосердя. І воно теж спрямоване на те, щоб довести, що несправедливе латинське крилате висловлення "Людина людині вовк". Але мені здається, що саме милосердя виявляти найважче. Для того щоб бути милосердним, потрібно уміти прощати. Потрібно бути щирим гуманістом. Тому що споконвічно милосердя було проявом великодушності до поваленого ворога. Та й зараз, на мій погляд, милосердя — це прояв великодушності до того, до кого не хочеться його проявляти.
Легко поспівчувати бабусі в переході метро, поклавши їй у протягнену долоню кілька монет. Легко здаватися щедрим, купити молодшій сестричці не звичайні льодяники, а шоколадні цукерки. Легко бути добрим, допомагаючи молодій мамі нести коляску на сьомий поверх. І як же важко утриматися від того, щоб не "добити", не знищити, не деморалізувати цілком переможеного ворога. І ще: бабуся побажає здоров'я на подяку за милостиню, сестричка поцілує в щічку липкими від шоколаду губами, молода мама гаряче подякує за допомогу. Адже відповіддю на добро найчастіше буває добро. Тільки ворог за милосердя навряд чи подякує. А може зненавидить, хто знає.
Важко допомагати тому, з ким ти в поганих стосунках, але хто насправді має потребу у твоїй допомозі або твбїй поблажливості. Іноді бути милосердним нестерпно важко. І, зрозуміло, це дано не кожному. І мені навіть здається — тільки обраним.
Іменник перемир'я в орудному відмінку однини - перемир'ям, у О.в. множини - <span>перемир'ями.</span>