Вечір - спільнокореневі вечеря, вечірній, вечоріти, вечеряти - вечір корінь (в корені відбувається чергування голосних), нульове закінчення (словоформи вечору, вечором)
<span>1. Під вітром, вгинаючи лінії прості, повис нерухомий за вікнами дощ 2. Вони стояли мовчазні, вдивляючись в далеке минуле своє і своїх батьків, і линучи думкою В майбутнє (О. довженко) 3. 3 людиною буває часто так, що добре знаючи колишнього події вона сучасності ні в зуб не розуміє (M. Рильський) 4. Лиш хто народу рідного не любить, піде по світу тихим жебраком і,просячи, до щастя шлях загубить (Павличко) 5. Троянці, в човни посідавши і швидко ix поодпихавши ,по вітру гарно поплили (І. Котляревський) 6. Старий підводиться і ,не прощаючись ,іде, зникає десь внизу за курганом (О. Гончар) 7. Він дивився на стовп сонячного проміння, що ,продершись крізь вікно, ліг на стіни чотирма золотими плямами (M. Коцюбинський) 8. Літак помалу рушив з місця і ,пружно погойдуючись на товстих шинах коліс, поїхав по зеленому полю аеродрому (В Собко).</span>
Кожен член родини повинен мати вишиванку.Це не просто одяг,а символ нашої української земллі,нашого минулого і наших традицій.Недаремно вишиванку називають оберегом.На ній червоними і чорними нитками вишиті різні знаки,які символізують добо,і радість,і смуток,і любов .Таким чином вони оберігають нас від усього поганого і дають нам надію на щасливе майбутнє.
<span>Вулиця, на якій я живу
</span>Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який спосіб — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах.Я народився і виріс на вулиці Бойовій. Мабуть, навіть таксисти не знають, де вона розташована. Це Дзержинський район, Олексіївка. Я живу в приватному секторі. Уся наша вулиця — то суцільні маленькі одноповерхові (рідко двоповерхові) будиночки і місцями хатинки. Взагалі, уся Олексіївка така. Але ближче до вулиці. Назва її, Бойова, трактується легко. У часи другої світової війни тут відбувалися численні бойові дії. Поруч знаходилося, як кажуть старі бабусі, навіть німецьке кладовище. Одразу після війни, район почав заселятися і назви вигадувалися дуже прості: Армійська, Штурмова,. Піхотна, Артилерійська, Бойова.Моя вулиця дуже красива. Це я кажу не лише тому, що вона моя, а й тому, що це справді так. У нас кожна вулиця має свою особливість: на одній квітнуть каштани, на іншій — яблуні. А, на нашій — абрикоси. Якби вулиці називали пізніше, то назви Абрикосова їй би не уникнути. Впродовж усієї вулиці ростуть абрикоси. Ледь не біля кожного двору. І коли на початку літа дерева цвітуть білими пелюстками, все навколо здається білим, наче це рай. Також наша вулиця має сквер — і там цих дерев безліч: абрикоси, вишні, каштани, сливи, клени, тополі. Але не в цьому головна його особливість. І навіть не в тому, що там часто збираються мешканці вулиці. Для мене він частка тієї території, де минуло моє дитинство. Саме там я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бігала більшість дітей нашої вулиці. То були часи, коли я був найщасливішою людиною всесвіту. Я не мав проблем, складних обов'язків, ми всі — діти — робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними. У цьому сквері ми проводили цілий день, а якби вночі не хотілося спати, то і ніч. Піжмурки, футбол, ще якісь ігри, назви яких вже не пам'ятаю, — це все приваблювало нас, роблячи щасливими.Трохи згодом став помічати дорослих. Вони теж збиралися на вулиці! Не лише, ми, діти. У них теж були свої традиції. Наприклад, щороку вони виходять до скверу і на свято варять кашу. До обов'язків кожного належить прибрати свою частину території від опалого листя. А ми прибирали колись своє футбольне поле. Цікаву історію розповідають про це поле. На галявині росли в різних кінцях два дерева. І коли народився мій сусід, його дідусь посадив ще два дерева таким чином, що утворилися футбольні ворота. Коли ми підросли, то там завжди проводилися всі футбольні матчі.Так за що я люблю свою вулицю? По ній не їздять тролейбуси і трамваї, дуже рідко з'являються машини, навесні вона квітне пелюстками дерев, тут живуть мої сусіди і знайомі, я тут народився. Але це все не головне.Найважливіше — тут минуло моє дитинство. Тут я робив свої перші кроки, вперше плакав, усміхався, радів, почувався щасливим. На кожній діляночці цієї вулиці залишилися мої сліди, це історія мого життя, за яким доглядала моя вулиця. Вулиця не в значенні «безпритульність», а в значенні «тьотя з добрими очима». Вона присвятила своє життя мені, моєму вихованню, адже завдяки їй я є таким, яким є.<span>
</span>
Якщо влітку зранку дощить, то опівдні буде хороша погода. (влітку, зранку, опівдні - прислівники) . Якщо вранці на траві багато роси, буде погожа днина. (вранці - прислівник) . Якщо зимою вночі ясно, день буде морозний. (вночі - прислівник).