Тому що листя дерев стають багряно- жовттми, на вулиці все менше сонця, дощ переважає
Сказка про встречу вечера с ночью.
Вечер сероглазый свет за Солнцем погасил
и свою подругу Ночь на ужин пригласил.
Он развесил звёзды-свечи в небе над Луной
и окутал плотно Землю тёмно-синей мглой.
На большой лесной поляне расстелил ковёр
и соткал из лунных нитий тюлевый шатёр.
Он разлил вокруг прохладу-сколько хочешь пей!
Попросил,чтоб песни пел влюблённый соловей.
Ночь спустилась. Весь в алмазах головной убор,
звёздным светом серебрился на плаще узор.
Как она была красива-чудо из чудес!
И затих заворожённый красотою лес.
Соловей самозабвенно трели выводил
и влюблённых всей округи тотчас разбудил.
И такою дивной сказкой всем,кто был влюблён,
показалась встреча Ночи с Вечером вдвоём,
что на этот час свиданья стали назначать,
чтоб свою любовь,как сказку,каждый раз встречать.
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці Лесі Українки «Лісова пісня<span>», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою. </span>
<span>У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ». </span>
<span>У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю. </span>
<span>На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку. </span>
<span>Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. </span>
<span>Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі. </span>
<span>Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.</span>
<span> Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ. Але, нажаль, цю красу бачуть не всі. </span>
Г)"Живописна Україна"<span>
Під час цієї першої подорожі Т. Шевченко задумав видати серію малюнків "Живописна Україна"</span><span>. Цей задум він почав здійснювати після повернення до Санкт-Петербурга у лютому 1844 р. </span>