Весна - чудова пора року! Восени все розцвітає, все яскраве і різнокольорове. Також, в цей час прокида.ться з зимової спячки ведмідь та їжак. Розтає сніг та цвітуть підсніжники. Ліси стають веселішими від того, що там заспівають пташки. Тихенько білочки хрумкають свої майже останні запаси горіхів. На струмках починає розставати лід, і вони починають дзюрчати. Сонечко яскравіше і тепліше світить. День стає довшим, а ночі коротшими. Весна на дворі!
Життя у мене не таке цікаве як хотілось би, але в ньому є багато яскравих моментів та подій які запам'ятаються мені на довго. Ця подія відбувалась на літом( ну а потом продоженія заавісить од тебе)
Моя бабуся якось розповіла мені про її дідуся,мого прапрадідуся. Так ось, бабусин дід Михайло жив під час війни. Його не взяли до армії на службу, але він понад усе на світі мріяв допомагати людям. Якось через їхнє село ішли німці, їх було декілька, троє синів п'ятеро бабуся уже не пам'ятала. Молоді юнаки років 19-22 не більше. Двоє із них були поранені. Солдати стукали у двері, просили допомоги, але ніхто не відчиняв і лаючись, проганяв німців з подвір'я. Та мій прапрадідусь не був таким, як його односельці,він відчинив солдатам двері, запросив до хати, нагадував бідолах і вилікував поранених (бо є він був добрим лікарем). Тоді солдати пртзналися дідусю, що їх дома чекають матері, що їх силоміць відправили на війну і, що вони зовсім не хотіли вбивати людей. Тому й втекли з посту. Мій дід протримав хлопців ще кілька днів і давши їй добрячі торбинки з харчами, відправив у дальню путь, додому.
Я вважаю, що мій прапрадідусь зробив гідний вчинок, адже якоюм б не була ззовні людина, якщо вона просить допомоги потрібно її дати, ти ж не знаєш яка вона всеркдині. Коли твориш добро, воно тобі в сто крат вертається.
