Тоді громада загула прелюто, тому що вона свій злочин визнала прилюдно!
розповідне, окличне, складне двокомпонентне (громада загула та вона визнала), сполучникове, складнопідрядне, перша частина речення - головна, друга - підрядна, між собою поєднані сполучником тому що, підрядна частина пояснює обставину прелюто, відповідає на питання чому? (підрядне наслідку), стоїть після головної частини.
До нас у клас прийшла дівчинка. Вона була новенька. Староста підійшла до неї.
Відчули ж крилаті мешканці паркового озера наближення холодів ще минулого тижня: поки люди спокійно ніжилися на сонці, лебеді розпочали причепурюватися до зими - чистити пір'ячко, мити шийку, виконувати різноманітні гімнастичні вправи для крил. Хоч і живуть не перший рік у неволі, інтуїція не підвела.За інформацією Вінницького обласного метеоцентру, цього тижня стовпчик термометра може сягнути відмітки шість градусів морозу. Проте птахи і досі залишаються на озері.Директор Вінницького міського ЦПКіВ ім. Горького Володимир Талесник розповів, що лебеді спокійно витримують холоди, проте як тільки озеро почне вкриватися кригою, їх одразу передадуть у Вінницьку обласну станцію юних натуралістів. Там за ними, як і минулого року, доглядатимуть упродовж всієї зими.Водночас директор станції юних натуралістів Ольга Драгомирецька зазначила, що ніяких домовленостей про утримання птахів не було, тож вони не планували забезпечувати зимівлю лебедям. Проте якщо така необхідність виникне, замерзати птахів не залишать. Минулого року лебедів забрали з водойми у листопаді, коли землю скували міцні морози. Загалом, як розповіла Ольга Драгомирецька, лебеді можуть жити на озері, поки його не затягне кригою.
СТЕПОМ МУЖСКОЙ РОД
СИБИРОМ МУЖСКОЙ РОД
НАСИПОМ МУЖСКОЙ РОД
У ВСЕХ ЭТИХ СЛОВ ОКОНЧАНИЯ НУЛЕВЫЕ
Мій обов'язок перед природою Мова землі Земля прокидається щороку від сну. Здається, що коли збігають останні струмочки, то вона востаннє зітхає, щоб далі вдихнути на повні груди свіжого повітря й дати буяння всьому живому. Тоді настає справжня весна. А ще мені уявляється, що земля ніби звертається до нас: «Бережіть мене, я багата, я родюча. Піклуйтеся про мене — і ви не знатимете нестатків. Доглядайте мене, і вас ніколи не хвилюватиме майбутнє. Поважайте мене, я гідна такої поваги, адже я піклуюся про вас, люди». Я слухаю цей голос землі, і мені стає так соромно, що хочеться сказати: вибач мені і тим, хто не поважає тебе. Обіцяю тобі, що свій обов'язок перед тобою я буду сумлінно виконувати. Моя прабабуся розповідала, що колись батьки карали малих дітей навіть за те, що ті плювали на землю, казали, що то гріх великий, адже земля — свята. Сьогодні ми цю святість утратили. Ми так ретельно вичищаємо асфальт, у який ми одягнули міста, що, власне, нас уже й не цікавлять дерева, трава, що росте поруч. І ми байдуже кидаємо сміття під ці дерева, молодики викидають свої недопалки. <span>Рідна наша земле, прости нас, нерозумних своїх дітей. Сподіваюся, що моє покоління виконає свій обов'язок перед природою: будемо берегти її та захищати, як те робили колись наша предки. Ми навчимося розуміти мову землі, відчувати її потреби, і вона віддячить нам сторицею: добро повернеться добром</span>
