Жуков Г.К. – крупнейший полководец времён Великой Отечественной войны. Только за военные заслуги Г. Жуков был трижды удостоин звания Героя Советского Союза. Четвёртая звезда Героя была вручена ему в 1956 г. Жуков получил два высших военных ордена "Победа", один из которых под номером 1 ( у Сталина был этот орден только под номером 3). Всего же он был награждён 67-ю советскими и иностранными орденами и медалями.
Немецкие военные профессионалы высоко оценивали советское командование. Крупнейший немецкий военачальник фельдмаршал Рундштедт отзывался о маршале Жукове как "об очень хорошем полководце". Другие немецкие генералы также считали Жукова "выдающимся военачальником". Генерал Мелентин говорил о свойственной маршалу Жукову "глубокой стратегической проницательности".
Помимо высокого профессионализма, Георгий Константинович отличался личным мужеством, силой духа, принципиальностью.
Перед Великой Отечественной войной, Жуков, получивший звание генерала армии, возглавил самый большой военный округ. Но этот пост он занимал недолго. В декабре 1940 г. начались большие военные игры. "Синие" в игре изображали нападающего противника, "красные" – Красную армию. Г. Жуков играл за "синюю" сторону и одержал победу. Сталин, по его словам, был "раздосадован неудачей красных". Сразу после окончания игры в январе 1941 г. он вызвал Жукова и назначил его начальником Генштаба Красной армии. В это время Германия готовилась к началу войны с Советским Союзом. Сигналы о грядущей войне поступали со всех сторон. Об этом сообщали разведка, советские посольства, перебежчики из германских войск.
Після успішної для росіян Галицької битви (1914 р.) бої між російською і австро-німецькою арміями на українських землях розгорілися на Карпатських перевалах. Незважаючи на наполегливість росіян, подолати ці перевали їм так і не вдалося. Проте наступним успіхом росіян стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті росіяни взяли в полон 120 тис. австрійців і захопили 400 гармат. На завойованій території Східної Галичини і Північної Буковини російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора графа О. Бобринського, мав запровадити «русские начала» в житті населення краю. Так, у Галичині запроваджувалися російська мова і російське законодавство. Закривалися українські школи, інші навчальні заклади та культурні організації. Почалось навернення греко-католиків у православ’ я. Майже всіх представників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким було вивезено в глиб Росії. Відбулись єврейські погроми. Російська окупація тривала до весни—літа 1915 р. Тим часом австро-німецьке командування розробило стратегічний план на 1915 р., згідно з яким передбачалося спрямувати проти Росії головний удар і вивести її з війни. Зібравши достатню кількість військ, австро-німецьке командування перейшло в наступ. У районі міста Горлиця було прорвано російський фронт. Уже в лютому австрійські частини вступили до Чернівців, 22 червня — до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину і Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали поразки через погане матеріальне постачання військ і прорахунки командування. Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, депортацією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин додалися біженці, які боялися репресій з боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков назвав російську політику в Галичині «європейським скандалом». Зупинивши наступ австро-німецької армії на лінії Кам’ янець-Подільський—Тернопіль—Кременець—Дубно, росіяни навесні 1916 р. силами Південно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив (від прізвища генерала Олексія Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом). Наступ розпочався 22 травня 1916 р. Після нетривалої артпідготовки росіяни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська просунулися по всьому фронту вглиб на 80—120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бродами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис. полонених. Росіяни втратили близько 500 тис. осіб. Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмінною протягом року. Тим часом у березні 1917р. в Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє внутрішнє становище, улітку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом, новими жертвами і територіальними втратами. Контрудар австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фронту проіснувала аж до укладення Берестейського миру. Висновок. Протягом 1915—1917 рр. українські землі продовжували залишатися ареною бойових дій між військами Росії і Австро-німецького блоку. У результаті західноукраїнські землі були розорені тривалими бойовими діями і окупаційною політикою, яку проводили щодо цих земель Австро-Угорська і Російська імперії. Дати: 22 березня 1915 р. — капітуляція австрійської фортеці Перемишль; весна-осінь 1915 р. — наступ австро-німецьких військ, поразка і відступ росіян; 22 травня 1916 р. — початок «Брусиловського прориву»; червень 1917 р. — останній наступ росіян та його провал.
<span>Источник: </span><span>http://5fan.ru/wievjob.php?id=92701</span>
Ответ:
Єдина з українських церков, що має безперервну ієрархічну спадкоємність з часу заснування у X ст. Київської митрополії
Визнання догмату філіокве (про сходження Святого Духа не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина).
Визнання верховенства Папи Римського як видимого глави церкви.
Догмат про непорочне зачаття Діви Марії.
Догмат про внебовзяття душі і тіла Діви Марії.
Широке шанування Діви Марії.
Визнання догмату про чистилище.
Объяснение:
Петр трижды был в Архангельске, лично строил в судоверфь, до выхода в Балтийское море Архангельск был главным портом России.