Я вижу багатую,красивую,розвынутую Украину. Для неё сделаю всё.
Я хотіла поставити квіти, але не було ваз.
Жаль, що на цій виставі не було вас - вона було неперевершенною.
На лузі паслося багато кіз.
Через постійну хіміотерапію з її голови випало багато кіс.
ну якось так))
Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю.Ця приказка — дуже давнього походження. Відома така притча:
«Конфуцій милувався в Люйляне водоспадом; струменя спадають з висоти в три тисячі ше-ній, піна вирує на сорок. Його не можуть подолати ні каймани, ні риби, ні черепахи, морські або річкові. Помітивши там плавця, Конфуцій подумав, що той з горя шукає смерті, і відправив своїх учнів вниз, щоб його витягнути. Але той через кілька сот кроків вийшов з води з розпущеним волоссям, заспівав, і став прогулюватися біля дамби.
Конфуцій пішов за ним і йому сказав:
– Я прийняв тебе за душу утопленика, але придивився: ти — людина. Дозволь задати питання: володієш чи секретом, як ходити по воді?
– Ні, — відповів плавець. — У мене немає секрету. Від народження — це у мене звичка, при змужніння — характер, у зрілості — це доля. Разом з хвилею поринаю, разом з піною спливаю, іду за плином води, не нав'язуючи їй нічого від себе. От чому я й ходжу по воді.
– Що означає «від народження — це звичка, при змужніння — характер, у зрілості — доля?» — запитав Конфуцій.
– Я народився серед пагорбів і задоволений життям серед пагорбів — така звичка; ви-ріс на воді і задоволений життям на воді — такий характер; це відбувається саме по собі, і я не знаю чому — така доля».
Приказка попереджає: все, що ти робиш в житті — має значення для життя в цілому. Окремий вчинок може мати значення для формування звички, звичка — послужити основою для формування характеру, а характер — надати вирішальний вплив на життя, на долю людини в цілому.Крім того, приказка вказує на те, що все в житті взаємопов'язано: одне випливає з іншого, а інше з третього... Одним словом, життя — це ланцюг причин і наслідків. Єс-чи ти хочеш чогось досягти в житті, то повинен вибудувати цю ланцюг причин і наслідків
Звернення до дитини
Ой люлі, люлі моя дитино
В день і в ночі.
До Бога
Чи ти мене, боже милий,
Навіки забуваєш,...
Звертання до діброви
Ой діброво - темний гаю!
До думи
Думи мої, думи мої
Лихо мені з вами
До світу
Світе тихий! Світе ясний!
Світе вольний, несповитий!
До бабусі
Бабусенько, голубонько,
Серце моє, ненько!
До синів
Сини мої, гайдамаки!
Сини мої! орли мої!
До волхва
Заворожи мені, волхве,
Друже сивоусий!
До України
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно.
Перебуваючи на Чернігівщині, обов’язково завітайте до селища Качанівка Ічнянського району. Тут у середині XVIII - наприкінці XIX століття було створено розкішний палацово-парковий ансамбль, який вражає своєю архітектурною довершеністю. Садиба розвивалася протягом 150 років. Неодноразово перебудовувався, змінювався її просторовий устрій.
Качанівський ансамбль розташований на двох рівнях. На верхньому плато знаходяться палац із вежею, альтанка*, Георгіївська церква, пам’ятник Тарасові Шевченку. Нижній рівень - це ландшафтний парк із 12 ставками, павільйоном, скульптурами, містками, амфітеатром.
Центральним елементом садиби є палац. Ця споруда дійшла до нас у стилістичних формах класицизму. На головному фасаді палацу під прямим кутом до корпусу прилягають два одноповерхові флігелі. Фасад підкреслено глибокою лоджією на два поверхи й увінчано півсферичною декоративною банею на високому підбаннику. По боках є скульптури, а в центрі - барельєфна композиція.
Відвідувачів палацу вражають і малі архітектурні форми. У нагірній частині парку на пагорбі над ставом височіє альтанка Михайла Глинки, поблизу якої розкинули своє гілля старезні дерева. Цікавими є скульптури сплячих левів обабіч головного входу та два кам’яних містки, перекинуті через яри.
