Твір за поемами Т. Шевченка «Тарасова ніч» та «Іван підкова». Творча палітра Т. Шевченка дуже різноманітна. Тема історії рідної батьківщини завжди хвилювала поета. Україна, як багато почуттів вкладено в це слово! Яка юна велична, неповторна у своїй мальовничій красі! Україна… Це гіркий полин на козацьких могилах і освячені багряною кров’ю поля жорстоких битв із завойовниками, широкі степи, що чули плач полонянок і стогін бранців…
Тому невипадково у ранній період своєї творчості Т. Шевченко багато уваги приділяв історичній тематиці. Однією з головних тем його поезій є боротьба укранського народу проти поневолення польською шляхтою. Так виник задум поеми Тарасова ніч, в основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій проти військ польського гетьмана С. Конецпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, також згадуються, імена Наливайка, Павлюк це справжні борці за волю України. Т. Шевченко високо підносить героїзм вкраїнського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Минуле України протиставляється тяжкому сучасному становищу народу. Автор запитує: де ж поділась воля, про яку тільки кобзарі співають:
Тії слави козацької Повік не забудем!
Приваблювала Шевченка і тема боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. Вперше вона порушена в поемі «Іван Підкова». Головній герой — особа історична, походив із молдаван, але був козаком. Т. Шевчено говорить про давно минулі часи, які протиставляються сучасному становищу України. Висловлюється туга за тим, що «було колись добре жити на тій Україні». Поет постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю України, про яку тепер тільки високі могили з вітром розмовляють.
Тому й розкриває митець образ Івана Підкови як мудрого отамана. Він надійний надприродною силою. Ця гіперболізація бере свій початок від фольклору. Так малював народ героїв у легендах, піснях, думах, таким він бачив своїх предків. Ми бачимо Підкову дуже сильним. Він підняв шапку — і човни стали, затихло все. Отаман завжди радиться з козаками, розмовляє, як з рівними, в похід веде їх тільки тоді, коли вони погодились на це.
Безумовно, поема Т. Шевченка підносила гордість народу за своє минуле, збуджувала патріотичні почуття.
В Україні є свої звичаї святкування весілль.Кожна родина хоче найкраще весілля.В нашій сімї було все так...Ми приїхали до нареченої щоб допомогти.Порозвішували перепони...Тим часом наречена вже зібралася.Десь о 9 годині приїхав наречений.Щоб забрати свою кохану йому потрібно було пройти всі перепони,сказати 10 слів про наречену.Зайшовши до хати наречений повинен здогадатичя в якій коробці лежить друга туфелька коханої.Потім за наречену просили викуп.Забравши вже майже жінку вони поїхали до РАКСУ.Потім на фотосесію.На 16 годину до ресторану.Там були веселощі,розваги,естафети,різні побажання молодим.Потім з нареченої зняли фату,як символ прощання з дівоцтвом.Все закінчилося десь о 12 годині ночі.Мені здається,що українські весілля найкращі за традиціями.
Вот цитатный план:
<span>1. Крещенский вечер. Гадание девушек 2.Девушки поют гадальные ( подблюдные) песни 3. Светлана грустна. Девушки просят её погадать на суженого. 4.Светлана грустит по своему другу, которого нет рядом больше года. 5,Светлана начала гадать перед зеркалом. К ней явился милый друг. Он завёт её венчаться. 6.Светлана и Друг едут в санях. Светлана замечает, что он резко изменился: бледен и молчалив. 7. Они подъезжают к Божьему Храму. Входят в него. Светлана видит там чёрный гроб. 8.Неожиданно пропадает все: кони, сани, церковь. Поднялась вьюга. Светлана одна в пустом заброшенном доме. Она снова видит гроб, накрытый запоной. 9.Светлана упала перед иконой,помолилась, метель утихла. 10. К Светлане подлетел белый голубь. Обнял её крыльями. 11. Светлана увидела, что мертвец шевелится. 12. Голубь, защищая Светлану, сел на грудь мертвецу. И Светлана увидела, что мертвец - её Друг. 13. Светлана проснулась. Это был страшный сон. 14.Светлана слышит звон бубенцов, к дому приближается Статный гость. Её жених. 15.Соберитесь, стар и млад; Сдвинув звонки чаши, в лад Пойте: многи леты!
</span>Удачи!!!
Пані де Реналь — дружина мера міста Верьера, мати трьох синів. Життя її протікає спокійно і безтурботно. Вона не цікавиться справами чоловіка і справляє враження простушки. Але Жюльєн Сорель, опинившись в будинку Реналей в якості наставника-гувернера, відразу ж звертає увагу на пані де Реналь, яка відрізняється «наївною грацією, чистою і живою». Луїза не любить свого чоловіка. До Жюльєна вона ще не знала пристрасті. Але всепоглинаюче почуття до молодого гувернеру перетворює г-жу де Реналь в палку і самовіддану жінку. Сила цієї любові настільки велика, що вона здатна подолати егоїзм Жюльєна, облагородити його внутрішній світ. … Я вся — одна суцільна любов до тебе. Навіть, мабуть, слово «любов» — це ще занадто слабо. У мене до тебе таке відчуття, яке тільки хіба до бога можна живити: тут все — і благоговіння, і любов, і слухняність … Жюльєн усвідомлює, що це не просто скороминущий зв’язок із заміжньою жінкою, це щось більше. У ньому зароджується у відповідь високе почуття. Але честолюбні задуми Жюльєна спонукають його розлучитися з пані де Реналь. Лист, який Луїза посилає маркізу де Ла-Молю, містить шокуюче зізнання в любовному зв’язку з Жюльєном Сорелем. Лист напівбожевільного характеру, написаний в стані афекту, був всього-на-всього спробою пані де Реналь перешкодити шлюбу коханої людини з іншою жінкою. «Бідність і жадібність спонукали цю людини, здатну на неймовірне лицемірство, спокусити слабку і нещасну жінку і таким шляхом створити собі деякий стан і вибитися в люди … Він не визнає жодних законів релігії. Сказати по совісті, я змушена думати, що одним із способів досягти успіху є для нього зваба жінки, яка користується в будинку найбільшим впливом.» Луїза нічого не може змінити у власній долі, але бажання щастя виявляється непоборним. Любовне безумство пробуджує в ній силу духу, про яку вона раніше не підозрювала. Після вироку Жюльену пані де Реналь домагається зустрічі із засудженим на страту коханим. Жюльєн повертається в своїх почуття до Луїзи Його в кінці життєвого шляху «потягнуло до незлобивості і простоті». Жюльєн немов сповідається пані де Реналь: «У ті колишні часи, коли ми бродили з тобою в вержійскіх лісах, я міг би бути такий щасливий, але бурхливе честолюбство захоплювало мою душу в якісь невідомі далі. Замість того щоб притиснути до серця цю чарівну ручку, яка була так близько від губ моїх, я дозволяв майбутньому забирати мене від тебе; я весь був поглинутий незліченними битвами, з яких мав вийти переможцем, щоб завоювати якесь нечуване становище … Ні, я, напевно, так би й помер, не дізнавшись, що таке щастя, якби ви не прийшли до мене сюди, в в’язницю ». Почуття горя і втрати настільки велике, що через три дні після страти Сореля пані де Реналь помирає, обіймаючи своїх дітей.
