АлфавІт - алфАвіт
веснянИй - веснЯний
доповідАч - доповІдач
завждИ - зАвжди
дОговору - договОру
жАлібний - жалібнИй
м`Язовий - м'язовИй
первІсний - пЕрвісний
перестАрок - перЕстарок
пОмилка - помилкА
простИй - прОстий
тАкож - такОж
У Києві на площі перед Софійським собором – гірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки – бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку мить. – здибленого розпашілого скакуна. А тут усе в бронзі до найменших деталей. І так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. Ця скульптура,
Здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під Пилявцями. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях.
Автор шедевра — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. На запрошення вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. Історик Володимир Антонович знайомив Мике-шина з різними портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, на якому їздив Хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. За розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в майстерню скульптора.
Проект був схвалений Київським ініціативним комітетом, але уряд відмовився не тільки покрити заплановані витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент.
Та ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи. Спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стало всенародною справою. У січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. Жертвували найбідніші — селяни, ремісники, солдати, робітники, службовці. Але зібраних коштів було замало.
Задля зменшення витрат скульптор відмовився від супровідних композицій на постаменті. Бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. Та влада постійно ставила перепони: Микешина виселили з будинку, за доносами наклали арешт на майно. Але і в таких складних умовах митець продовжував самовіддано працювати.
Через три роки скульптуру нарешті відлили. Це був довершений мистецький твір. Допомогли скульптору в таких скрутних умовах не лише його талант, а й наполегливість та сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в необхідності розпочатої справи.
Встановлення пам’ятника розтягнулося на вісім років. Були проблеми з його перевезенням з Петербурга до Києва, збереженням, пошуком місця встановлення. І все ж настав довгоочікуваний день. На Софійській площі віднині височів пам’ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на відкриття тільки його творця Михайла Микешина: так чиновники поквиталися зі славетним митцем.
[ви знайете йак липа шелестит'
у м'іс'ачн'і весн'ан'і ноч'і
кохана спит']
Шановні, любі читачі, давайте разом збережемо природу!
