1,Десь за горами,за лисами,не знати в який держави жив раз цар.Старий уже був.Держава велика,а наслидника нема.Тильки одна донька.2.В иншому царстви,у козацькому гетьманстви,у такому сели,як Пикари,там жило два брати:один убогий,другий багатий.3,Десь у якомусь-то царстви,в якомусь государстви жив соби старий чоловик та жинка.
я извиняюсь за орфографию,у меня нет укр.яз.моя дочь по этой домашки получила 12.удачи и вам
В команде было двадцать пять человек.После полутора часа я ушёл.Тридцать три собаки спали в приюте.Одна тысяча восемьсот двенадцатый год-год Отечественной войны.В пять тридцать мне нужно вставать.Восьмой поезд заберёт меня в Москву.На девятой улице было много цветов.Сотни людей были в театре.Только я один пришёл переписывать работу.Миллионы людей живёт на планете.
<span>Бабусині руки.</span><span> Руки
моєї бабусі – натруджені, невтомні, ласкаві, найкращі.</span>
Як багато вони зробили за свій вік!
<span>Бабусині руки засмаглі,
обпечені сонцем, обвітрені вітрами і трішки шершаві від роботи. Вони
ніколи не знають спочинку. Завжди чимось зайняті. Чи варять борщ, а він у
бабусі найсмачніший; чи печуть запашні , солодкі пироги, що ніби тануть в роті
; чи перуть наші сорочки; чи полють грядки. Та найбільше мене захоплюють вишиті
рушники. Скільки потрібно прикласти зусиль , щоб нитками передати красу на тканину . Стіжок за стіжком
рівненько лягають на біле полотно. Всю свою безмежну любов, свою невтомну душу вкладає бабуся у свої
витвори і при цьому її зморшкувате, старіюче обличчя розквітає і молодіє.</span><span> Кожного ранку
погладить бабуся мене по голівці і поцілує. А ввечері, сидячи на канапі,
покладе вона свої стомлені руки на коліна, щоб трішки спочили і знову до роботи
– вишивати. Які тільки прекрасні та яскраві вишиває бабуся візерунки на
рушниках та серветках! Зачаровано спостерігаю за її руками.</span><span> Я дуже люблю
свою бабусю! </span><span>Дякую Вам і вашим рукам, що виростили мене і доглядали! </span>
Те, яку велику роль відіграє слово у житті, люди зрозуміли давно. Це знайшло своє відображення у фольклорі, українських прислів’ях і приказках. Дуже влучними висловами наш народ вміє охарактеризувати цілу гаму почуттів, що виникають у різних життєвих ситуаціях, від спілкування з тією чи іншою особою. Народне прислів’я каже: «слова ласкаві, та думки лукаві». Навіть не потрібно надто напружувати уяву, щоб зрозуміти, що йдеться про хитру, улесливу людину, котра в очі говорить щось гарне, а справи робить погані. А про того, хто швидко орієнтується в обстановці, вміє дати чітку відповідь, сказано так: «слова не позичає» або «за словом до кишені не лізе».
Літературне життя М. Рильського тривало близько п'ятдесяти років. Поет залишив нам багато цікавих, проникливих, чутливих віршів.
Тема природи близька поетові. Він спостерігає та розуміє найменші зміни у ній і передає їх у своїй поезії.
Вірш "Перед грозою" переносить нас у пізню весну, коли вже відцвіли дерева, осипалися пелюстки, а все навкруги жадає вологи, дощу. І ось з'являється ознака того, що скоро цей дощ розпочнеться: "землю ластівка черкає". Усім відомо, що за народною прикметою, якщо ластівка літає низько над землею, то скоро піде дощ. Та й горобці "купаються" у піску, наче дітки у ставку. Ця прикмета теж сповіщає про дощ.
Усім віршем М. Рильський готує нас до того, що зараз розпочнеться гроза.
І ось на обрії щось темніє,
чорних птиць імлисте пір'я
Затемнило небокрай.
Ось-ось гроза розпочнеться!
І я уявляю себе у полі, вже відчуваю запах дощу. Це говорить про майстерність автора, про його вміння повністю заволодіти увагою читача і спрямувати його думки в необхідний бік.
Цим віршем, як на мене, М. Рильський хотів показати красу природи, її велич, її позитивний вплив на нашу свідомість.