Я подала свою заявку у це <u>агенство</u> ще місяць тому.
Найкращій <u>волейболістці</u> було вручено медаль.
Учора відбулось <u>парламентське</u> засідання.
Він хотів <u>хвастнути</u> перед друзями новим подарунком батьків.
Ще у ранці Марічка пішла до лісу збирати <u>хворостняк</u>.
Сучасне <u>студенство</u> не поважає старше покоління.
У сім'ї Дворевських було двоє маленьких дітей - Мариша та Андрійко. Батьки були дуже суворими до дітей, їм не можна було виходити на вулицю та заводити друзів. Вони мали друзів лише у своїх фантазіях та мріях.
Одного разу батьки поїхали на декілька днів, залишивши їх наодинці у чьотирьох стінах. Діти вже якраз збиралися засинати, та вони почули як хтось до них заговорив:
- Я за вами вже довго слідкую, чому ви весь час такі сумні?
Діти дуже злякалися та заховалися під ковдри:
- Не треба ховатися від мене, я хороший, мене звати Шушрик! Давайте краще пограємо у хованки, я буду шукати!! Один, два, три...
Мариша та Андрійко нічого не сказавши, почали ховатися, та Шушрик їх все одно знайшов!
Так вони весь день та ніч гралися з Шушриком, доти доки не приїхала батьки дітей. Коли мати й тато Мариши та Андрійка побачили домовичка, вони зомліли... Але якою ж була несподівана реакція дітей, коли Евеліна Степанівна (мати) та Олег Генадійович (тато) обійняла Шушрика:
-Як ми тебе з Олегом довго не бачили!! - промовила мати Мариши та Андрійка, - Діти, знайомтеся, це наш давній і єдиний друг Шушрик, коли ми з вашим татом були маленькими, ми дуже часто з ним гуляли та веселилися, але потім нам заборонили спілкуватися наші батьки...
Ось так у Мариши та її сім'ї з'явився новий друг - домовичок Шушрик.
Щохвилини я думаю про рідненьку матусю.
або
щохвилини я заглядаю у вікно.
Ми з друзями нарешті добігли до річки . Мені вірша слід довчити до вечора . Щось тишком зашуміло за тином. Андрійко відплив від причалу.
Ніс воду, ніс повісив. Ніс вантаж, чухав ніс.
Ніс сумку, закладений ніс. Ніс портфель, червоний ніс
