Емма Андієвська заперечує свою приналежність до ,так званої, «Нью-Йоркської групи», - вона рахує, що митець має бути самобутнім і ні до яких груп не повинен входити. Групуються лише для боротьби, аби відстояти свої інтереси.
Деякі батьки знімають<span> із </span>себе відповідальність за виховання<span> власних </span><span>дітей.
</span><span>Умивати руки - знімати з себе відповідальність.</span>
Ледь-ледь збиралося на досвіт і мати вмившись зодягали чисту сорочку, підв'язувались вишитим фартухом і вилазили на лежанку. Крізь просоння чув їх лагідну приповіту, ось і зійшов святець, аж віко підпер. Невдовзі досвяткове помешкання освітлювалось живими зайчиками.
Піч гоготіла, коли полум' я лизало своїм язиком челюсті. Доки варилося снідання мати містила тісто. Неньчинні обіруччя раз по раз занурювались в діжу от чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалось, крутішало. Коли воно ставало в' язким як гума, і вже важко було працювати руками, мати припиняли роботу.
-Вставайте, хлопці. - наказувала нам. - Поїсте і розходьтесь, бо буду хліб вимішувати.
Поснідавши, тато йшов на роботу, а я біг у кінець городу, щоб зірвати капустяних листків. На ліжкові уже лежав рушник. Мати була вся в роботі. Легкими рухами її руки витягувати опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й перекидували з однієї долоні в другу, формували наче Фоми сонця хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник, та так вправно, що я не встигав надивитись. Доки мені мати викочували найменшу паляничку, я біг за лопатою і приставляв її до печі, розіславши капустяний листок поверх ясиневого язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хліб ну.
Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши, декілька проштриків виделкою мати шугнули лопату з хлібиною, а потім другу, третю до печі.
А поки я бігав по дворі, мати виставила холонути усі хлібини, і я не міг нанюхатись цього запаху, запаху теплого хліба.
У світі є багато різних країн. І кожна з них приваблива по-своєму. В деяких з них приємно відпочивати, в інших – оглянути пам»ятки, в якихось – підкоряти вершини або ж океани. Але ми завжди повертаємося туди, де нам найприємніше, - додому, в Україну. Вона чарівна й неповторна, її земля – найродючіша, а люди – наймиліші.
Ще з давніх часів Кам’янець, який розвивався як ремісничий, торговельний центр Поділля, привертав увагу людей з інших земель. Так триває і до наших днів. Тут створено Національний історико – архітектурний заповідник, археологічний музей, каринну галерею.
Історія нашого міста – це історія багатьох народів, що жили й творили свою долю в місті, будували мури фортеці, зводили свої храми, святині, створювали унікальне обличчя Кам’янця. До речі, територія нашого краю почала заселятися ще в період кам’яного віку. Про це свідчать численні археологічні знахідки. А корінним та найдавнішим населенням Кам’янця – Подільського було й залишається українське. Звісно, воно мало свої православні храми. Це Покровська, Іоано – Предтеченська, Троїцька, Петропавлівська церкви. Цікаво, що Троїцька церква – один із найстаровинніших храмів Поділля, який, можливо, було зведено ще за часів князів Коріатовичів. Славу міста – фортеці Кам’янець здобув не тільки завдяки своєму замку, а й в результаті унікальної системи укріплень, збудованої польськими інженерами на початку ХVІ століття в каньйоні річки Смотрич. З червня 1919 року по листопад 1920 року місто було столицею УНР.
Звісно, Кам’янець приваблює не лише багатою історією. Місто над Смотричем має свої архітектурні, природні цікавинки. Звичайно, найвідоміша і найстаровинніша споруда Кам’янця – Подільського – це Стара фортеця. Кам’янець, можливо, єдине місто на планеті, де міст всановлено не впоперек, а вздовж річки. Це Замковий ( Турецький ) міст. До речі, він найстаріший в Україні, а міст « Лань, що біжить » – найвищий . Висота цієї споруди 70 метрів. Однією з визначних пам’яток нашого міста вважають надмогильну скульптуру Лаури Пшездецької. Створив її відомий скульптор Віктор Бродський. Лаура була дочкою великих подільських землевласників, магнатів Пшездецьких.
