ПРОСТІ РЕЧЕННЯ: 1) Вітер жито колише. 2) Заплелося в колосся мовчазне стоголосся. 3) Непокірний юнак не стерпів примусу. 4) Художник попросив позувати дівчину. 5) Я йшла наперекір своїй долі. СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ: 1) Дивлячись гостро й суворо, ступаючи тихо, з неба приходили не ангели - діти індиго. 2) Не хваліть мене, я ще не витягнув ноту. 3) Ти єдина моя, красунечка рідна! 4) Краще мовчи, не тривож мою душу. 5) Боятися нічого, знай це дитино!
Севодня я увидела знадвору кота
Мій хом‘ячок дуже маленький він карликовий. У нього маленьке , пухнасте тіло. У нього темного кольору чорно- сіра шерсть. Гарненька мордочка, чорненький ніс. Його очі нагадують чорні бусинки. Маленькі лапки і гостренькі вушка. Я дуже люблю хом‘ячків вони такі пухнасті і симпатичні! І я дуже люблю гризунів!!!
Хом‘ячки люблять світло.
Їм треба давати воду три рази в день.
Вони їдять гречку, корм і макарони. У нього є у клітці колесо і він дуже любить у ньому бігати. Одного разу він зарився у тирсу і я подумала, що він пропав . Але він виліз і почав пищати, бо хотів їсти.
Научись писать нормально.
«Софіївка», яку називають «Уманським дивом», знаходиться в стародавньому українському місті Умань. Наприкінці XVIII ст. за наказом Ф. Потоцького на берегах річки Камінки було закладено чудовий парк. Так з’явилася «Софіївка» — одна з видатних пам’яток садово-паркового мистецтва«Софіївка» нагадує своєрідну галерею картин, створених спільно природою і людиною, настільки майстерних, що важко визначити, кому з цих двох творців належить першість. Цей напрочуд мальовничий куточок називають казковим — таке тут усе поетичне, вишукано-мистецьке. Є тут і Єлісейські поля, й англійський парк з колекцією рослин, завезених з багатьох країн світу. Кавказька гірка немов переносить нас у сонячну Грузію. Розкішні павільйони й альтанки, кам’яні гроти, каскади, підземний водяний тунель. Скрізь нас зачаровує срібляста симфонія води, зелена ошатність дерев і кущів.«Софіївка» чудова за будь-якої пори року. І тоді, коли вона у весняному цвітінні, запорошена рожево-білими пелюстками, і спекотного літнього дня, коли над галявами дібров виснуть аромати сухого різнотрав’я, а тінисті алеї кличуть у приємну прохолоду. І золотої осені, коли падає жовто-рожеве листя, а ранками іній засріблює пожухлі трави. Гарна вона і в зимове безгоміння, коли великий обмерзлий водоспад нагадує гігантський айсберг, а сірі крутолобі скелі одягають снігові шапки.Усі, хто бував у парку, захоплювалися його красою, оригінальністю й художньою довершеністю ландшафтних композицій, адже жодна з них не схожа на іншу.<span>Дивлячись на цю неземну красу, важко уявити, що колись тут стримів лише лисий пагорб, поблизу якого протікала річка Камінка. її береги були всіяні великими, хаотично розкиданими гранітними каменями. Біля підніжжя пагорба росли дві дикі груші та декілька верб. А все навкруги було загромаджене кам’яними брилами, вкритими мохом.</span>