Гумор – доброзичливий сміх, спрямований
на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого
“Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання
Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай,
душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як
його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти
зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як
його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього
негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному
вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно
подано образ цариці:
<span>Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.</span><span>
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.</span>
АНТИНО́МІЇ – «(грец. antinоmіa) – протилежні начала, внутрішні суперечності мови, боротьба між якими приводить до її змін
АРХАЇ́ЗМ – «(від грец. άρχάίος – стародавній) – мовна одиниця, що на даному етапі є застарілою в мові або зовсім вийшла із загального вжитку. Відповідно до мовного рівня розрізняють: а) лексичні А. (див. застарі́лі слова́); б) фразеологічні
ВАРВАРИ́ЗМ – «(гр. barbarismos – властивий іноземцеві) – «іншомовне або створене за іншомовним зразком слово чи зворот, що не стали загальновживаними, не відповідають нормам даної мови, зберігаючи своє національно-конотативне забарвлення.
ВЛА́СНЕ ЛЕКСИ́ЧНІ ДІАЛЕКТИ́ЗМИ – «слова, що позначають поняття, яким у літературній мові відповідають інші лексичні одиниці, з іншим планом вираження.
ГІДРОНІ́МІЯ – «сукупність гідронімів на певній території, напр.,
ДИТЯ́ЧА ЛЕ́КСИКА – «слово, характерне для мови дітей раннього віку, утворене за допомогою деформації звичайних слів або звуконаслідування, альтерації.
ЖАРГО́Н – «(франц. jargon, первісно – пташина мова, цвірінькання, незрозуміла мова, від галло-романського garrire – базікати) – один із різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями вимови.
ЗАПЕРЕ́ЧНІ СЛОВА́ – «слова, що виражають заперечення, до них належать частки не, ні, ані, які передають заперечення, займенники і прислівники ніхто, ніщо, ніякий, ніде, ніколи, нікуди, аніскільки, анітрохи.
ЗАПОЗИ́ЧЕННЯ – «звук, морфема, слово або його окреме значення, фразеологізм, синтаксична конструкція, перенесені з однієї мови в іншу, а також сам процес подібного перенесення.
КОНТЕ́КСТ – «(лат. contektus – поєднання, зв’язок) – мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвістична одиниця. К. не зводиться лише до безпосереднього мовного оточення і не може розглядатися поза такими факторами, як мовленнєва ситуація, культурно-історичний чинник тощо, які істотно впливають на розуміння мовної одиниці.
За - префікс
хід - корінь
нульова флексія (закінчення)
