Ганнусі було 13 років. Вона була наймолодшою у сім'ї. Її брат Павлусь потайки від діда вчив їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та лука, орудувати шаблею. Ганнуся була ніжною та тендітною дівчинкою. Любила своїх братів та батьків. Також полюбляла їздити на коні
«...У греків є Таїс, у римлян — Лукреція, у єгиптян — Клеопатра, у французів Жанна Д’Арк... у нас — Роксолана», — так сказав про героїню повісті О. Назарука П. Загребельний. З такою високою оцінкою постаті Роксолани важко не погодитися. Але щоб донести до читача цю думку, будь-якому митцю знадобляться не абиякі здібності. Назарук зі своїм завданням упорався «на відмінно».
Можна із впевненістю сказати, що таємниця цієї жінки не розгадана й досі. Її особа — це поєднання настільки полярних рис, що розводило дослідників на різні боки: одні ставали палкими прихильниками, інші — засуджували.
Ця жінка — віддана мати, але здатна на пролиття крові дитини іншої жінки. Вона — патріотка свого краю і та, хто приймає віру іншого народу, який нищив людей її землі. Цей перелік можна продовжувати.
Не викликає сумніву одне: це дуже цікава постать. Мабуть, через те до образу Роксолани зверталися різні митці. Його змальовували в своїх картинах художники. Про неї писали опери та пісні, знімали і знімають кінофільми. Образ Роксолани відтворено в архітектурі, скульптурі та прикладному мистецтві.
Чому ж саме її ось вже понад чотириста років пам’ятають і шанують? Чому саме їй присвячують наукові дослідження, її портрети й сьогодні прикрашають музеї (у Національному музеї у Львові є портрет Роксолани роботи італійського майстра)?
У світі цю видатну жінку знають як Хуррем, Роксолана, Хосені. У Стамбулі ще височіє мечеть, збудована Роксоланою на місці Аврет-базару, де колись продавали в рабство людей, поряд з нею — притулок для знедолених. Усипальницю Роксолани розміщено недалеко від гробниці Сулеймана Великого.
Якою ж змальовує цю жінку Осип Назарук?
Ім’я Роксолана походить від двох слів: «Рекс», що означає король, «алани» — предки українців.
Повість «Роксоляна» розпочинається розповіддю про підготовку до весілля Насті Лісовської і Степана, сина львівського купця. Але на містечко напали турки і багатьох українців взяли в полон. Серед них була й Настуся... Дівчину потім тричі перепродавали на невільничих базарах, аж поки вона потрапила до гарему Сулеймана. Туг вона виконувала різну роботу: прибирала, сиділа як сторожа в передпокоях. Саме тоді, як говорить автор, «надійшов пам’ятний день і таємнича година її долі». Стоячи біля дверей султанської одаліски, вона, яка не мала права піднімати очі на султана, один-єдиний раз боязко глянула на нього. Цей погляд вирішив її подальшу долю.
Дівчина-християнка вразила Сулеймана спочатку своєю зовнішністю, а пізніше — розумом. Її побожний учитель Адбуллаг навчив її добре розумітися на Корані, тому дівчина знала, що згідно з Кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Мабуть через те говорила з Сулейманом сміливо, переконливо, так, як з ним не говорив ніхто, окрім рідної матері.
Султана, розумного та освіченого чоловіка, зацікавило не тільки те, Що казала невільниця, «але й свобідна форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед Богом». Ще будучи полоненою, Роксоляна у розмові з Сулейманом сміливо каже: «Я будувала б, будувала багато... наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих), ...велику дарешттіру (лікарню), ...кара- вансерай для подорожніх і чужинців». Ці слова довели, що ця дівчина мала не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. Саме це відзначив для себе султан. З часом Ель Хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого, народила трьох дітей: «Вона блистіла умом і веселістю, безоглядністюімилосердям».
Микола Гурович Куліш прожив лише 44 роки, але назавжди залишився у пам'яті українського народу як талановитий письменник, драматург і режисер, активний громадський діяч, газетяр і педагог-новатор. Важко навіть уявити, що б він ще міг встигнути зробити у своєму житті, якби не став жертвою сталінського терору.
Життя Миколи Куліша було складним з самого дитинства. Він рано втратив батьків, але був дуже здібним і старанно вчився. За часів Першої Світової, коли Микола Куліш зібрався навчатився у Новоросійського університеті, він був мобілізований до царської армії, і в 1915 році був тяжко поранений під Смоленськом. У 1934 році його, вже знаного діяча культури, звинуватили у буржуазному націоналізмі, засудили до 10 років ув'язнення та через три роки розстріляли на Соловках.
Але, незважаючи на всі труднощі, що випали на його долю, і те, що його життя припало на дуже скадні часи, Микола Куліш встиг дуже багато - завдяки своїй обдарованості, цілеспрямованості, наполегливості та працьовитості. Зі свого не дуже довгого життя він присвятив літературній діяльності майже 30 років, бо писав з ранньої юності.
Український народ ніколи не забуде Миколу Куліша. Його ім'ям названі вулиці у Каховці та Дніпрі, а також один з перших річкових теплоходів на підводних крилах. Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр носить ім'я Миколи Куліша. Його п'єси досі йдуть у театрах, а люди читають його твори, віддаючи належне таланту цієї видатної людини.
