Євген Маланюк у вірші "Стилет чи стилос" та, скоріш за все, Валеріян Підмогильний у романі "Місто"
"Последний день Помпеи" Брюллова.
Впервые я познакомилась с этой картиной в детстве, мне было около 5 лет.
В квартире моей подруги я увидела репродукцию картины, а ее бабушка
рассказала нам, что на ней изображено. Недавно я наконец-то смогла
увидеть этот шедевр вживую в Русском музее и была потрясена. Я не
ожидала, что картина такая огромная. От нее исходит невероятная и
пугающая энергетика. Я смотрела на нее, как зачарованная, и не могла
отвести взгляд.
«СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРІВ» Цитатна характеристика Ігоря і Всеволода
Князь Ігор Святославич
Готовий віддати життя за свободу Батьківщини:
"Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую".
Благородний, хоробрий, не боїться смерті:
"Браття і дружино! Лучче ж убитим бути, аніж полоненим бути"
Не відділяє себе від своєї дружини:
"Хочу бо, — сказав [вiн], — списа переломити кiнець поля Половецького; з вами, русичi, хочу голову свою положити, або напитися шоломом з Дону!"
Князь Всеволод Святославич, брат Ігоря:
Хоробрий воїн
"Куди тур поскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там і лежать погані голови половецькії. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії тобою, яр—туре Всеволоде!"
Любить свого брата:
"Один брат [у мене], один світ світлий — ти, Ігорю! Обидва ми Святославичі!"
«Джури козака Швайки» головні герої Пилип Швайка Василь Байлемів Мацик Левко Заярний Володко Кривопичко Лесь Одуд Тиміш Перепічка Штефан Вирвизуб Демко Дурна Сила дід Кібчик Всі ці козаки задерикуваті й гордовиті, але дружні й щирі, віддані й відкриті, прагнуть не здійснювати подвигів, а бути на своєму місці, при ділі, «що в тебе Богом закладено, віддати добрим людям» Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів. Серед персонажів твору є й улюблені пись менником типи дідів-мудрагелів. Основу характеру діда Кібчика становить внутрішня потреба жити задля ближніх, передати набутий за довге життя досвід і мудрість. Його давній товариш волхв Кудьма, котрий «голова всьому», перед ким кожен із героїв, «як пташка на долоні», прихований і відсторонений від активних дій. Кудьма – таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і цілитель, який знає таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. Він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудову вати свою долю. Та саме життя волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам: «Гарне життя прожив. Важке й чи сте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм
Двох онуків дід старий посадив на руки та й розказує казки слухають онуки. Раптом менший запитав: - А скажіть, дідусю, Ви ходили в перший клас? - Та ходив, Павлусю. - От був номер! - малюки сміхом залелися, - Як до школи Ви прийшли з бородою й лисі.