Помогите пожалуйста.Даю 35 баллов.Почему парень Сони убежал? Что поступило причиной расставания? Это "Меланхолійний вальс" Ольги
Помогите пожалуйста.Даю 35 баллов.
Почему парень Сони убежал? Что поступило причиной расставания? Это "Меланхолійний вальс" Ольги Кобилянської
— Є рід любові жінок, — обізвалася тремтячим голосом, мовби боялася говорити, — на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній. Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене, віддала я йому. Не від сьогодні до завтра, лиш назавсіди. Кожний рух його був для мене потребою, його вид був мені потребою, голос його був для моєї душі потребою, його хиби й добрі сторони...
Був мені потребою, щоб я стала викінченою і щоб багато дечого, що спало ще в мені, збудилося.Мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні; мала ще іншою стати, не знаю вже якою там...
До того розцвіту моєї душі потребувала я лише кілька слів його любові, — ми ніколи не говорили про любов до себе... вона існувала між нами лише німою музикою... так, як цвіт потребує не раз лише легкого подуву вітру до повного розвитку, без огляду на те, що пізніше настане; але він не вимовив їх. Мав їх у душі, носив їх у голосі, носив в очах, але — не вимовив... і я шукала причини тої мовчанки, що мене вбивала, шукала... ні! Шукаю її ще й тепер — і не можу її віднайти! Витрясла йому всі лелії зі своєї душі під ноги, а він не пізнав їх. Думав, що то такі цвіти, котрі в'януть і в воді відживають наново. Але одні лелії не оживають насвіжо в воді...
Не розумів мене. Характеру моєї любові не зрозумів.
"Бог сам всюди не міг бути, і тому сотворив матерів", — каже одна арабська пословиця. Матері не могли всюди самі бути й сотворили доньок і синів. Синів для доньок, а доньок для синів. Він був тим сином, для якого сотворила мене моя мати. Але тим часом, коли я розкладала душу свою перед ним, думав він... ні... ні! — докинула нараз, заслонивши лице руками, — того я не вискажу!
Одного дня, — говорила дальше, по хвилі глибокого віддиху,— розійшлися ми лише так, до "завтра"; я з усміхом на устах і з сонцем у душі, бо ми мали знов бачитися.
І не побачилися більше.
Від'їхав, а ліпше сказати — втік.
