У всі часи, починаючи з кам’яного віку, усюди йшла боротьба: за краще місце, за більший шматок м’яса, за найкрасивішу жінку. Завжди і у всьому люди борються, змагаються між собою. Але я проти цієї боротьби. Я не кажу, звичайно, що не можна зовсім не боротися, наприклад, за себе. Навпаки, кожна людина прагне вибити собі місце під сонцем. Але часто таку боротьбу супроводжує користь, брехня, заздрість, насильство, вбивство. І я проти цього.Війна – це жахливо. Смерть, голод, розруха, плач дітей, жінок, виття матерів. Але завжди війна йде під гаслом «на благо». Всі правителі, або лідери якихось організацій кричать про свободу, про достаток. «Ось завоюємо цю територію, розгромимо ось цю країну, і тоді ми станемо вільні, станемо багаті» – закликають вони народ. Але чи заклик це до свободи?Що по суті свобода? Безмежна свобод – абсолютна убогість. Ти не маєш нічого, не володієш нічим. Ти вільний від суспільства, від світу і ти стаєш абсолютно самотнім. Але так ніколи не буде. І всі великі лідери знають це. Вони обіцяють людям неможливе, але так, що люди вірять і йдуть за ними. Наполеон, Гітлер, Сталін – всі вони були великі оратори, але скільки на їхніх руках незмивної крові. Всі ці люди крокували через народ, йшли по головах, потопали в крові, вони чули, як ридали жінки, плакали маленькі діти, але все одно змушували своїх солдатів вбивати.Для чого ж тоді війна? Мені згадується ляльковий театр, на чолі якого ляльковод, а жертви – маріонетки. Ляльковод може змусити свою ляльку робити все що завгодно: любити, говорити або ж красти, вбивати. За визначенням зі словника російського мовознавця Ожегова маріонетка в переносному сенсі – це людина, що діє з чужої волі, повністю їй підкоряється, яка є слухняним знаряддям у чужих руках. І якщо настає той момент, коли ляльководам потрібні жертви, люди йдуть за ними. Ми списуємо це на відвагу, на героїзм, але чи так це?Ми співаємо про те, якою страшною була Велика Вітчизняна війна. Кожен рік 9 травня ми відзначаємо велику перемогу. Ми співаємо про те, що зараз живемо в мирний час. Але хіба це так? Я вважаю – ні. Війна йде і зараз. Вона навколо. Це війна людини з суспільством, державою. Ми страшимося цифр загиблих на війні, але в післявоєнні роки і по наш час число вбитих набагато, набагато більше! Ось такий мирний час.Крім того, до цих пір продовжується «гонка озброєнь». Так, зараз про це не говорять у відкриту. Але кожна країна, весь світ проводить ядерні випробування, розробляє найновішу зброю. Для чого, якщо ми живемо у мирний час? Я проти цього і віддаю свій голос проти війни!<span>
</span>
Повернутися до життя,
воскреснути з мертвих,
"стати на ноги" після важкої ситуації
Стоїть клен. На клені дві гілки, на кожній гілці по дві вишні. Скільки всього вишень?
2.У двох сестер по одному брату. Скільки дітей в сім’ї?
3.Дві машини їхали по широкій і по вузькій дорогах. Вантажна машина їхала не по вузькій дорозі. По якій дорозі їхала легкова машина? А вантажна?
4.У семи братів по одній сестрі. Скільки всього сестер?
5.Мама купила дітям три шарфики і шість рукавиць. Скільки дітей у мами?
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/31619017#readmore
Крутою дорогою прямуючи , попереду мало побачиш
Знаючи серце змії, Бог позбавив її ніг.
Тигра за хвісх. не хапай, а вхопивши, не відпускай.
Не їсть соловей калину, пропустивши малину.
Кравцем, тешучи дерево, не станеш.
Обточуючи залізничну рейку, зрештою виточиш голку.
Подорожуючи, не пускай коня галопом.
Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.
Однак найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова – його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Народ без мови не існує, отже, плека¬ючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу.
Від покоління до покоління, долаючи численні перешкоди, українці розвивали народну й літературну мови. Адже вільне, творче слово – це душа народу. Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію
Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше – перший крик немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній зойк прощання людини зі світом, дзвінкий сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, тугу чумаки в далекій дорозі і розпач кріпака на важкій підневільній праці, радість творчої праці та побратимської вірності і розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золото пшеничних ланів, багрянець світанкових заграв і срібло перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і плин тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації, і тихий шепіт шовкових трав, гіркоту поневірянь на чужині і від чуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті.
Мова дається одвіку й довіку, це – спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова – це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам’ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу