Син письменника поводиться в школi як звичайний пiдлiток — бешкетує, отримує iнодi не зовсiм гарнi оцiнки. А вдома на нього чекає виховна робота...
Цю роботу провадять: батько-письменник, мама i бабуся-вчителька. Власне, саме пiд час цих «виховних» годин i виникає образ «блакитноï дитини». Ось як це вiдбувалось:
(...),- Твiй татусь, коли був отаким, як ти, нiколи не балувався.
- I приносив додому вiдмiннi оцiнки! — додає дружина.
- Усi вчителi не могли ним нахвалитися...
- Бо вiн не був хулiганом!..
- Вiн спокiйно сидiв на уроках...
- I не завдавав учителям жодних прикрощiв...
Мiй син усе нижче клонить голову. Блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи снiжно-бiлими крильцями, сяє рожевими щiчками i докiрливо дивиться на забiяку повними всiх на свiтi чеснот голубими очима. (...) Весь той день, до пiзньоï ночi, не давала менi спокою блакитна дитина.
I я врештi-решт зрозумiв, що не спекаюсь ïï, поки не розповiм усiєï правди.
Усiєï до кiнця.
Отже, про блакитну дитину. (...)
Твір "Планетник" вчить кожного виховувати у собі бережливе ставлення до природи та її краси, прищеплювати з самого дитинства риси чуйності, доброти, відповідальності за доручену справу. Хлопчик, залишившись самотнім через негативне ставлення сільських дітей до нього, знайшов порозуміння і підтримку у природі. Тому, я вважаю, що людина і природа міцно взаємопов’язані між собою. І ми повинні сприймати природу не тільки очима, а й душею, серцем.
Так, тому що, еміграція нашого населення залишається проблемою теперішнього часу.
Коли я була маленькою,весь світ казався казкою.Я вірила в Діда Мороза,вірила,що можу літати.Мені також завжди хотілося стати доросліше.Пійти в перший клас,потім на роботу.Я ще не розуміла,що дитинство-найкращі роки життя.Дитиною ти не переймаєшся не через що,ти живеш,а тебе всі веселять.Зараз я вихована,здорова та енергійна дитина.Дякую моїм батькам за те,що піклувалися про мене в дитинстві та вчили,взагалі,як правильно жити.
Ответ:
В рідній хаті гріє все любов батьків, сімейні традиції, все те, що мріє кожен з нас відчути. Саме родинне гніздечко є нашим сімейнним корінням, ми зростаємо та відлітаємо немов пташки у далеку путь.
Плине час і ми зростаємо і вирушаємо в далекий путь.