Моя мама дуже любить лимон.
<span>Не біжи, не читай, не ходи, не роби, не їдь, не сиди, не говори, не дзвони, не барись, не бери, не давай, не ший, не носи, не пити, не тужити, не кричати, не купатися, не співати, не виконувати, не думати, не любити, не літати, не дружити, не жити, не повторювати, не сіяти, не допомагати, не стояти, не рости, не писати.</span>
ЗАБАРИЛАСЬ ВЕСНА ЗАБАРИЛАСЯ.
ЧИ У БЕРЕЗНІ, ДЕСЬ, ЗАБЛУДИЛАСЯ?
МОЖЕ ДЕСЬ ЗА МОРЯМИ ЩЕ НІЖИТСЯ?
А У НАС ТО ДОЩИТЬ, ТО ЗАСНІЖИТЬСЯ
НЕБО КУБЛИТЬСЯ, ЧОРНИМИ, ХМАРАМИ.
НЕОГЛЯДНИМИ, ЗЛИМИ, ПРИМАРАМИ
НАОКІЛ НЕПРИВІТНО, НЕ ЗЕЛЕНО,
З КРАЮ В КРАЙ СІРИМ СМУТКОМ УСТЕЛЕНО,
НЕ ЛЕТЯТЬ ГУСИ-ЛЕБЕДІ З ВИРІЮ.
А Я МРІЮ ТОБОЮ. ЧИ ВИМРІЮ?
ЧИ ДІЖДУСЬ ТЕБЕ ВЕСНО ЖАДАНАЯ?
ДИВОЦВІТОМ РЯСНИМ МЕРЕЖАНАЯ
НІЖНИМ ЗЕЛОМ І КВІТОМ ЗАКВІТЧАНУ
ІЗ КОХАННЯМ, НАВІКИ, ПОВІНЧАНУ.
ВИГЛЯДАТЬ БУДУ ЗЕЛЕНОКОСУЮ
В НОВИХ ШАТАХ І ПРОСТОВОЛОСОЮ
ПРОЙДИСЬ ВЕСНО ДІБРОВАМИ, ЛУКАМИ
ХАЙ ЖИВИМИ НАПОВНИТЬСЯ ЗВУКАМИ,
ЗАДЗВЕНИТЬ, ЗАСПІВА, ЗАЩЕБЕЧИТЬСЯ.
ПРИЙДИ Ж ВЕСНО – ЖАДАННА ЧУДЕСНИЦЯ
Хто з нас не пам*ятає свій перший день у школі. Перший дзвоник, святкова лінійка і знайомство з першою вчителькою-мариною володимирівною. Саме перший раз переступивши поріг першого класу я відчула тепло, яке віяло з її душі. На кожному уроці вона вчила нас, маленьких діточок, як стати людиною з великої літери. марина володимирівна була лагідна і привітна.Вона завжди допомагала нам у всьому. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька знову розповідала щось цікаве й захоплююче. <span> Зараз я навчаюся в п'ятому класі в «дорослій» школі. Тут усе по-іншому, але я продовжую приходити після уроків до марини володимирівни й розповідати про свої успіхи. І скільки б років не минуло, я пам'ятатиму її уроки добра й щирості, сподіваюся, що виправдаю її віру в мене, у мої здібності. </span>