Цитатна характеристика Галі і Мотрі з твору "Хіба ревуть воли...":
<u>Мотря</u><u>:</u>
<u>Зовнішність та стан: "</u>...шле старостів до Мотрі Жуківни — бідної, некрасивої дівчини, уже таки й літньої, що жила в сусідах, удвох з старою матір'ю."
<u>Хазяйновитість: </u>"Чепурить її, прибира. Діждали весни, — город одкопала, скопала, засадила; хату вимазала, оббілила; призьбу жовтою глиною підвела; коло хати віником обмела. Чисто кругом — любо глянути, і огородина зеленіє..."
<u>Щастя:</u> "Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою
"
<u>Нещаслива доля:</u> "
Як підстрелена горлиця тіпається б’ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалась на печі в куточку
"
<u>Галя:</u>
<u>Галя у дівоцтві: </u>"Така ж весела, хороша, — хоч би на крихту змінилася; така ж смілива, жартівлива... "
<u>Щастя</u>: "І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини?
"
<u>Переживання за Чіпку і його спосіб життя:</u> "Галя мовчала. Глянув на неї Чіпка та й здивувався: пожовкла, з лиця спала, зморщилась..."
Чіпка про Галю: "
Що не кажи, а Галя дівчина гарна!"
<span>Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один із найважчих періодів у житті і творчості Шевченка — час арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З приголомшливою силою виявлено любов до України, зокрема, в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що закінчується словами: Свою Україну любіть. Любіть її… во врем'я люте, В остатню, тяжкую мінуту За неї Господа моліть! Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом. Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика. До ліричних творів автобіографічного характеру, у яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші). Автобіографічні мотиви трапляються і в таких поезіях громадсько-політичного звучання, як «Сон» («Гори мої високії») та «Якби ви знали, паничі». Багатством мотивів відзначається побутова лірика часів заслання. Тут звучать мотиви дівочих пісень і бадьорих юнацьких жартів, материнства і жіночого безталання (так званої жіночої лірики Шевченка), шукання долі й нарікання на неї, смутку, розлуки й самотності. Поет часто вдається до жанру народної пісні й пісенної образності, але побутово-соціальний аспект зображення у багатьох випадках переростає в політичні узагальнення. Поетичний стиль цих творів відзначається простотою вислову, конкретною образністю й метафоричністю. Зображуваний у них світ персоніфікований (вітер шепоче, доля блукає, думи сплять, лихо сміється). Процес опрацювання фольклорного матеріалу вдосконалюється, збагачується новими формами й методами. Фольклорні мотиви й образи набирають у Шевченка ознак нової мистецької якості. Деякі вірші Шевченка ще за його життя перейшли в народно-пісенний репертуар і стали жити самостійним життям, підлягаючи законам фольклорних творів. Поет і на засланні далі таврував у своїх творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених Москвою народів. Свою політичну актуальність донині зберіг заклик Шевченка у вірші «Полякам» («Ще як були ми козаками» 1847) до згоди й братерства українського і польського народів як рівний з рівним. У невеликій поемі «У Бога за дверима лежала сокира» (1848) Шевченко використав казахську легенду про святе дерево, щоб відтворити в алегоричних образах тяжку долю поневоленого казахського народу. Відгуком поета на революційні події в Західній Європі була сатира «Царі», одна з найзначніших політичних поезій Шевченка часів заслання (є дві редакції твору — 1848 і 1858 років). Вдало поєднуючи елементи зниженого бурлескного стилю з пародійним використанням урочисто-патетичної лексики, автор створив поему, яка містила в собі заклик до революційного повалення царату: Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських! Своєрідний розвиток мотивів поеми «Царі» бачимо у вірші «Саул» (1860). На засланні Шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета. Героїня поеми «Княжна» — це українська Беатріче Ченчі, трагічна жертва кровомісного злочину батька. Образ дочки, збезчещеної рідним батьком, траплявся вже в творах Шеллі, Стендаля, Дюма-батька і Словацького, але й у Шевченковій поемі «Відьма», першу редакцію якої поет написав ще перед арештом під назвою «Осика». </span><span />
Ответ:
Як би не були сильні наші почуття і чисті пориви, ми все ж не можемо примусити іншу людину любити, якщо цього почуття немає. Тоді доводиться миритися з розпирає душу емоціями і намагатися забути, викреслити об’єкт пристрасті з пам’яті. Не у всіх це виходить, саме тому так багато самогубств або тяжких злочинів на тлі нерозділеного кохання.
Объяснение:
Якщо людина, яка нам подобається, не відповідає взаємністю, найперше ми починаємо шукати недоліки у собі, бо намагаємося усвідомити: «чому?». Можливо, я занадто скромна, не така яскрава, недостатньо гарна для нього… Але якби я «вписувалася» у його параметри краси, все могло би бути зовсім інакше. Ні! Ніколи так не думайте. Не вишукуйте у собі недоліків через нерозділене кохання. Тому що тут ви можете помилятися. Ви – індивідуальність. Ваш внутрішній світ – неповторний. Ваша зовнішність – єдина у світі. Якщо людина, яку ви любите, не відповідає взаємністю, то це зовсім не тому, що у вас, як вам здається, щось не так. От наприклад, я вважаю, що конвалії – це вишукані квіти, а деякі мої друзі постійно возвеличують класичні троянди і не обходяться без цих квітів, коли їх запрошують розділити чиюсь радість.І на завершення…
Не втікайте від свого кохання – погляньте йому у вічі. Навіть якщо воно невзаємне, прислухайтеся до нього. Воно хоче вам розповісти про те, чого так не вистачає вашому серцю: можливо, просто часу на творення добра. Можливо, серцю бракує простору для того, аби піклуватися про інших. «Не думайте, що це якась помилка, яка вклинилася у ваше розмірене життя», – пише польський богослов Міхал Адамський, маючи на увазі речі, які ми вважаємо зайвими у нашому житті, і схильні від того страждати. Нерозділене кохання не є чимось зайвим, що помилково увірвалося у ваше життя, аби його поруйнувати. Не забувайте про те, що нічого випадкового в житті не буває.
