1. Олеся :" Тиха. без єдино. хмаринки на чолі, майстериця квітів,вишивок і пісень .... Вона була не звичайною дівчиною, Вона була красиво і чепурною. Олесею пишалася вся округа. Бувало. після роботи,вечероми,вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село... А вишивки Олесі висіли під склом у європейських музеях: в Лондоні,в Парижі,в Мюнхені та Нью - Йорку, хоча вона про це не знала. Мати учила її всьому. <span>Була Олеся тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромились Олесі, вважаючи її за горду і неприступну..." </span>
Метафора: з весельця щире золото спадає, країна золотистої блакиті, рине хвилечка перлиста, золотим шляхом поплисти, в’ється стежечка злотиста, тим шляхом, що проложило ясне сонце через воду.
ми всі надзвичайно любимо таку пору року як осінь....адже хто з дітей не любить пофотографуватись серед цього листя... коли наступає осінь, листя із крон дерев опадає. яка ж це краса спостерігати за тим, як маленькі тваринки готуються до зими, шукаючи домівку, та запасаючись харчами.....ну хто ж з людей не любить осінь?
Раз в жизни к каждому человеку приходит судьба и говорит: «Выбирай».
Природа раскинулась кругом, точно великий храм, приготовленный к празднику
Тайна этой поэзии состояла в удивительной связи между давно умершим прошлым и вечно живущей, и вечно говорящею человеческому сердцу природой, свидетельницей этого прошлого
Мы, зрячие, видим отражение душевных движений на чужих лицах и потому приучаемся скрывать свои собственные