Жила-була Зима, і було у неї три сина: Грудень, Січень та Лютий. А ще був у неї приятель - Дід Мороз, він часто заходив до неї у гості зі своєю онукою Снігуронькою. Одного разу зайшов Дід Мороз до Зими і каже: "Допоможі мені, Зимушко! До Нового Року обмаль часу залишилося, а я не встиг ще всі подарунки дітям приготувати. Їх ще розносити треба, а я вже так втомився!" "Добре, Діду Морозе", - каже Зима. "Сідай, морозивом пригощайся, потім лягай поспи на сніговій перині, а я за тебе подарунки приготую". Поки Дід Мороз відпочивав, приготувала Зима для дітей багато гарних подарунків. І до кожного пакуночка додала по морозиву - від себе.
Остання промова тухольського ватажка до народу перед смертю. Поховання З. Беркута.
У Качанівці<span>Відомий історик Дмитро Яворницький лишив спогади про свої зустрічі з Василем Тарновським. Зацікавлення Дмитра Івановича козацьким минулим України в ту пору тільки починалося.Знайомство відбулося в Петербурзі. Подружжя Тарновських запросило історика погостювати в Качанівці.І от коляска, підібравши Яворницького на станції, везе його чудовою алеєю, зобабіч обсадженою стрункими деревами. Попереду виростає гарна кам’яна церква. Візник пояснив, що від церкви розходяться чотири алеї. Довжина кожної – три версти, на кожній посаджено різне дерево: дуб, граб, ясень, кучерявий клен, а церква стоїть якраз у середині. За церквою височів розкішний палац, перед яким на підставках стояло кілька великих гармат часів гетьмана Хмельницького.Потрапивши до палацу, Дмитро Іванович був вражений ще більше. Його очам відкрилася величезна портретна галерея. На стінах висіли зображення гетьманів, полковників, осавулів. Живописні полотна передавали сюжети з козацького життя. У шафах, що стояли під стінами, зберігались дорогі шаблі, булави, перначі та інші атрибути козацького спорядження.<span>Гостеві показали спеціальну книгу із записами почесних гостей Качанівки. Тут побували Глінка, Гоголь, Рєпін. Розповіли, що саме тут Глінка створив і навіть уперше поставив свою оперу «Руслан і Людмила», що саме тут Рєпін написав прекрасний портрет господаря у гетьманських шатах.</span>Вразив Дмитра Івановича і парк. Усі доріжки були вирівняні, посипані піском, по обох боках обсаджені низькорослими декоративними рослинами. Розкішні троянди в одну лінію були посаджені перед палацом, навпроти вікон і дверей, що виходили в парк. Опріч троянд тут було багато інших квітів: білих, синіх, блакитних, жовтих, жовтогарячих та червоних. Квіти було посаджено у круглих і чотирикутних вазонах та просто на грядках.На перехресті прямолінійних алей з боковими доріжками було встановлено мармурові або металеві статуї українських визначних осіб: письменників, учених, художників. Подекуди височіли колони, а на них погруддя видатних людей, дорогі вазони із всіляких кольорів квітами.Тут з гордістю показували павільйон Глінки, де відпочивав і працював великий композитор, дуб Миколи Гоголя і Шевченків дуб. Під яких поет любив відпочивати, коли приїздив до садиби.В Качанів ці все дихало українським духом. Не випадково її називали вирієм, куди зліталося українське учене на художнє «птаство».<span>Меценат Тарновський охоче дав Яворницькому гроші на видання його книжки про Запорожжя. Сам він запалився ідеєю поїхати на пороги Дніпра на місця Запорозьких Січей.</span></span>
Працьовитість- проте працювати він не перестава"сад пасіка й ліки-се була його робота".
досвідченість- Захар Беркут-90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді.
любов до інших-"все що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і думав він із поглядом на добро і хосен інших."
велика сила волі-"нехай радже гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю."
чесний- "-Ні!-сказав обурений Захар Беркут,- се було б нечесно. Беркути додержують слова, навіть ворогові і зрадникові."
Реальне-павлусь був дуже щасливий й наполегливий до свого щастя будь-якою ціною.
Уявне-перетворення кісток на гроші й золото.