[ п р а ц ' а к р а шч а за л'і н' , п у с т о ш ч' і та б е з д' і л: а ]
[ л'у д и н у к р а с и т' не о д е ж а, а д о б р'і д'і л а ]
[ б дж о л а м а л а . а й' в о н а п р а ц' о в и та ]
[ р а н:' а п т а ш к а р о с у п й'е , а п'і з н' а с л 'і з к и л:'е ]
[шч о б р и б к у з й'і с т и, т р е б а в р'і ч к у з а л' і з т и ]
Разом з усіма <span>трьомастами сімдесятьма чотирма</span> учасниками конференції ми вирушили до Харкова.
1.Яка чудова і прекрасна пора року осінь! 2.Листя жовте опадає знаєм всі,що осінь наступає! 3.У місті стоїть тиха,спокійна осінь. 4.Осінь красиву осінь, Бог подарував землі. 5. Знову осінь прийшла у наш край,жовтим килимом землю встеляє.
Розпускається-[розпускай'іца]
Складів-5,букв-12,звуків-12
Приг.:(р),(з),(п),(с),(к),(й),(т'),(с').
Голосні:(о),(у),(а),(е),(а).
Дзвінкі:(р),(й).
Глухі:(з),(п),(к),(т).
Ось і осінь. Чого б її не любити, як навколо така невимовна краса! Вона тебе заворожує на кожному кроці. Із самого ранку ти помітив — твій високий білолист озолотився. Спочатку подумав: його сонце ранковим промінням освітило, і він аж засяяв. Але придивився й щиро подивувався: то він од листя такий. Ти похвалився мамі, що з твоїм білолистом зробилося, а вона й каже:— А ясен, сину, вже одсвітив своє, тепер метеликам лад треба дати...Ти знаєш, про які це метелики йдеться? Про сережки. Ти не раз діставав їх по парі й чіпляв на вухо, оті сережки. У них — насіння. Його й має посіяти ясен, щоб нові ясенки піднімалися. А яка смакота це для снігурів!Кожен день приносить тобі цікаву несподіванку. Ото пішли ви з сестрою до лісу. А там усе таке барвисте: берези стоять золоті, клени — помаранчеві*, осики — малинові, берести* — аж червоні, а дуби — наче їм і нічого. Зеленіють собі дуби — пізно весною прокинулись, пізно й листя скинуть. А декотрі й цілу зиму не скидатимуть — не линятимуть. Того й назва така в них — дуб-нелинь.… А то ходив ти в поле. Став і прислухався. Жайвора вже не чути. Хіба що якийсь обізветься та й затихне. І йому в дорогу пора. Зате коники виграють — раді, що самі у полі зосталися, що тепер і їх далеко чути. Але, буває, не дуже довго їх і послухаєш. Ураз зашуміло, загомоніло, залементувало — налетіла не зграя, а ціла хмара граків. І так стрімко кружляють, вирують, шугають*. Ото базар!…. Ось після холодних днів стало сонячно, тепло, немов улітку. Засновигали* метелики, зашерхотіли прозорими крильцями бабки, а павучки — у повітрі літають, верхи на павутинні. Простяглися срібні ниті у повітрі, поснувалися між деревами, кущами... А небо синє-синє, повітря чисте, а вода в озерах — мов дзеркало. Така тиша, і спокій, і радість, і смуток, радість, що літо. Смуток, що літо бабине... Це останнє тепло...<span>
</span>
