Иван III – старший сын великого князя Московского Василия II Темного и великой княгини Марии Ярославны, дочери серпуховского князя.
На двенадцатом году жизни Иван сочетался браком с Марией Борисовной, тверской княжной, на восемнадцатом году уже имел сына Ивана по прозвищу Молодой. В 1456 г., когда Ивану было 16 лет, Василий II Темный назначил его своим соправителем, а в 22 года он стал великим князем Московским.
Еще отроком Иван участвовал в походах против татар (1448, 1454, 1459 гг.), многое повидал и к моменту вступления на престол в 1462 г. Иван III имел уже сложившийся характер, был готов принимать важные государственные решения. У него был холодный, рассудительный ум, крутой нрав, железная воля, отличался особым властолюбием. Характером Иван III был скрытным, осторожным и к намеченной цели устремлялся не быстро, а ждал случая, избирал время, двигаясь к ней размеренными шагами.
Внешне Иван был красив, худощав, высок и немного сутуловат, за что получил прозвище «Горбатый».
Начало правления Иван III ознаменовал выпуском золотых монет, на которых были отчеканены имена великого князя Ивана III и его сына Ивана Молодого, наследника престола.
Священная Римская империя никогда государством не являлась. Она была основана в 962 году германским королём Оттоном I Великим и рассматривалась как прямое продолжение античной Римской империи и франкской империи Карла Великого. Священная Римская империя — это государственное образование, существовавшее с 962 г. по 1806 г. и объединявшее территории Центральной Европы. В то время когда священная империя процветала в неё входила Германия .
Логично предположить, что не каждый осмелился бы пойти на мамонта голыми руками в одиночку. Поэтому из-за необходимости охотиться, защищаться от противников (в то время были постоянные набеги), люди изобрели первые орудия труды и оружие.
Філософія Відродження розвивалася на основі ідеології гуманізму, яка відображала нові різнобічні запити людської особистості. У гуманізмі епохи Відродження розрізняють такі етапи розвитку:
а) ранній (етико-філологічний, громадянський) гуманізм, що виник в Італії наприкінці XIV — в середині XV ст. у зв'язку з вивченням і викладанням риторики, граматики, поезії, історії, моральної філософії на основі класичної античної освіти;
б) пізній гуманізм, що постав в останній третині XV ст. унаслідок зміщення гуманістичних інтересів у теологію, натурфілософію, природознавство.
Через специфічні соціально-економічні умови в Україні впродовж XVI ст. поширювалися й розвивалися переважно ідеї раннього гуманізму. Із другої половини XVI ст. у зв'язку з посиленням національного, соціального і релігійного гніту з боку польської шляхти і католицької церкви українські мислителі, полемісти все частіше почали звертатися до проблем, які хвилювали представників пізнього Відродження, реформаторів. Якісно новий рівень розроблення цих проблем почався з організації науково-культурного центру в Острозі, Києво-Печерській лаврі, а особливо з відкриттям Києво-Могилянської академії.
Розвиток ренесансного гуманізму в Україні також відбувався поетапно:
1) до середини XVI ст. За основними типологічними ознаками він подібний до раннього італійського. Його представників цікавили суспільно-політична проблематика, питання етики й естетики;
2) друга половина XVI — початок XVII ст. Відбувалося інтенсивне розроблення ранньогуманістичних ідей, поєднаних з реформаційними та ідеями візантійського Відродження, активно формувалася історична самосвідомість українського народу, розвивався ідеал гуманістичного патріотизму;
3) друга третина XVII — початок XVIII ст. Гуманістичні ідеї все більше відокремлювалися від реформаційних, навіть офіційно відкидали їх.
Поширення ідей гуманізму в Україні в першій половині XVI ст. було спричинене соціально-економічним прогресом, що розпочався на українських землях наприкінці XV ст. і був зумовлений переходом феодалізму у фазу розвитку простого товарного виробництва. Піднесенню культури й освіти в Україні сприяв розвиток міст, їх економічної незалежності у зв'язку із запровадженням магдебурзького права.
Царский строй сменился на республиканское правление и началась эпоха римской демократии.
Последнего, седьмого, Царя Рима в 510 -- 509-м г. г. до н. э. , римляне свергли и изгнали. Это был Луций Тарквиний Гордый, который прославился своим тираническим правлением. Не удивительно, что его свергли.
И затем была установлена Римская республика..
Горе побеждённым — известное восклицание вождя галлов Бренна, обращенное им, по преданию, к побежденным римлянам, когда они отказывались уплатить наложенную на них контрибуцию
гуси Рим спасли-был случай когда галы пришли в рим а гуси ночью разбудили страж
пиррова победа-победа, доставшаяся слишком дорогой ценой был Царь пир который разграмил Римлян но потярял много войнов было много крови пиррово
<span>победа название пошло победа доставшияся огромный ценой</span>