Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга «Якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші «Якщо» Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?» На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші «Якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів.
<span>Людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. Час є однією з найважливіших категорій для людини дії. Тому марнувати його на вчинки, які не відповідають «кодексу честі», людина не повинна.
В наш час вже ніхто не вважає за чесноту скромність чи покірливість. Багато хто із сучасних жінок має, як кажуть, «чоловічу вдачу»… Але ж образ Соломії захоплює насамперед тим, що її мужність була зумовлена високим ідеалом, її наполегливість на шляху до поставленої мети була духовною потребою, прагненням волі як необхідного елементу гідного й щасливого життя. Не так часто зустрічаються постаті, у яких сила поєднується зі справжніми цінностями. Мабуть, Соломія приваблює й зачаровує читачів не лише силою своєї особистості, а й духовністю своїх переконань, моральною красою. Мені дуже сподобався образ Соломії, я вважаю, що він може слугувати прикладом і сучасному жіноцтву, прикладом поєднання краси внутрішньої та зовнішньої із незламною вдачею, із прагненням домогтися справедливості навіть такою дорогою ціною…
<span>Кожна людина повинна пам’ятати свій перший будинок і своїх батьків. Це є одним з основних життєвих принципів будь-якої людини, про кого б не йшлося. З одного боку, люди є одухотвореними істотами, створеними за образом Божим, а тому вони високоморальні, можуть чинити гідні вчинки, в тому числі і віддати данину пам’яті таким аспектам теж є для них вкрай важливим. З іншого боку, ми бачимо, що сучасне людське суспільство не заохочує щирі і добрі вчинки. Вважається, що будь-яке добро – це послуга, яка повинна оплачуватися.</span>
У творі В. Близнеця "Звук павутинки" Льоньку супроводжують його друзі, образи яких є символічними. Вимріяна постать Ніни відображає людську надію, а більш реальний герой - Адам - є символом життя і неминучої смерті.
Адам має справжню жагу до життя і не втрачає її до останньої миті свого життя. Він, знаючи що ось-ось помре від малокрів"я, все ще здатен сприймати природу і маленького мрійливого хлопчика, з його неосяжною фантазією.
Ніна є героїнею більш фантастичною, вона хоч і сприймається як звичайна людина, та для Льоні залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав. Вона справже втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним.
Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.
Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.
Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.