М’який знак у дієсловах наказового способу пишеться лише тоді, коли приголосний у вимові звучить м’яко: Порадь, порадьмо, порадьте; викинь, викиньмо, викиньте.
Після букв П, в, ч та Р в українській мові м’який знак не пишеться: Насип, насипмо, насипте; постав, поставмо, поставте; плач, плачмо, плачте; вір, вірмо, вірте.
Успіхів ;)
На луках. Це квіти зробили луки такими розмаїтими й запашними, бо їх було надзвичайно багато — синіх, червоних, білих, Жовтогарячих. Дивишся — і очі розбігаються. Кожна бджілка, кожна комашка летить до якоїсь квітки, як до знайомої. Ось ромашка з білими рясними пелюстками й золотою серединкою. На неї сів метелик із барвистими й легкими, мов пелюстки, крильцями. А он дзвіночок хитає раз у раз голівкою та ніби кличе: день-дзень, я тут! Глядь — до нього джмелик у гості! А придивитися до низу різнотрав’я, — то це просто диво! Хто тут тільки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою торують стежку до свого замку, якісь чорненькі жучки, що поспішають так, ніби спізнюються на якісь урочистості, маленькі метелики, що спустилися донизу відпочити від своїх клопотів…
Дивовижний світ, і хочеться до нього дослухатися, вбачати кожний порух, бо це так захоплююче й надзвичайно привабливо. І я ніби перетворююсь на мандрівника, що мандрує цим казковим світом під назвою Природа.
Знання — фундаментальне філософське поняття, визначене в Філософському словнику як «форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності»[1].
Знання можна визначити також як форму інформації, існування
систематизованого результату інтелектуальної діяльності людини
(пізнання)<span>[джерело?]</span> — з огляду на фундаментальність поняття його важко виразити через простіші філософські категорії<span>[джерело?]</span>. Наприклад, за словами Платона знання — це «підтверджена істинна віра»[2][3] . Знання протилежне незнанню, тобто відсутності перевіреної інформації про що-небудь[4].
Виділяють<span>[Хто?]</span> різні види знання: істинне (у стародавніх греків епістеме), наукове, повсякденне (у стародавніх греків докса), інтуїтивне, релігійне та інші<span>[джерело?]</span>.
Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому
світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно
містить помилки і протиріччя<span>[джерело?]</span>.
Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність,
відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання
суперечок<span>[джерело?]</span>.
3нання, набуте людством, фіксується в знаках природних і штучних мов, наприклад у текстах<span>[джерело?]</span>. Аналіз сутності знання, його становлення, критеріїв істинності та цінності є предметом галузі філософії епістемології[5]. У пострадянських країнах частіше вживається термін теорія пізнання або гносеологія[6].
Тоді як епістемологія більше зосереджена на структурі самого знання,
гносеологія розглядає в першу чергу процес отримання знань суб'єктом
пізнання[7]. З іншого, практичного боку, педагогіка вивчає не саму суть знання, а методи його ефективної передачі[8].
В даному слові букви д,ж позначають один звук дж