3 618 року в Китаї починається правління династії Тан, котре тривало майже триста років. Внаслідок об'єднання ворогуючих між собою князівств було створено могутню танську державу.
<span> Доти небачена широта спілкування із зовнішнім світом сприяло знайомству з різними досі незнайомими для Китаю релігійними поглядами. Ця широта сприяла релігійному терпінню, а разом з ним і свободі висловлення думок. </span>
<span> Традиційна повага до літератури набула практичного характеру: одним із головних предметів на екзаменах на чиновничі посади була поезія. Поезія усіляко заохочувалася нерідко правителями країни, які самі писали вірші. У політику і літературу прийшли вихідці з сімей середніх і дрібномаєтних землевласників, котрі виросли в селах і були більш близькі до народу, ніж стара аристократична верхівка. Це не могло не вплинути на літературу. </span>
<span> Світогляд танського літератора набагато розширився. Життєвий досвід поета вже не обмежувався рідним селищем і недалеким містечком, а охоплював велику країну з неоднаковими умовами життя в різних її куточках. Поет, який усе частіше був державним чиновником, і своєю службою, і творчістю змушений був брати участь у житті країни. </span>
<span> Коли ми звертаємося до танської літератури, передусім ми говоримо про ліричну поезію. Вона продовжила й розвила великі досягнення минулого й піднялася на небувалу височінь. </span>
<span> Долаючи внутрішню порожнечу та квітчастість віршів V- VI століть, перші танські поети хоча й були носіями цих вад, але на їхню творчість вже лягла печатка нового: майбутня простота форми й глибина поетичної думки. </span>
<span> У танські часи переживали свій розквіт п'яти- і семисловні вірші з двохрядковою строфою, з обумовленим чергуванням тонів, з єдиною римою. Вони дали велику можливість застосуванню в поезії розмовної мови. Новаторство танської поезії поєднувалося з традиційністю зображальних засобів і висловлювалося не тільки у відкритті нової, але - часто - в поглибленні звичної теми. Гори й ріки, застава та місяць, мандрівник, верба й весна - все це існувало й розвивалось у китайській поезії з давніх-давен, і все це набувало протягом століть нову забарвленість. У русі поезії від піднесеності до повсякденності й конкретності відобразився той генеральний напрямок поезії танського часу, на якому були досягнуті найбільші її перемоги. </span>
<span> На початку танської поезії стояли такі видатні майстри, як Ван Бо, Лу Чжао-лінь, Чень Цзі-ан, Мен Хао-жань, Гао Ші та інші. Окрім "тихої" поезії того часу була й інша - поезія битв і мандрів, яка зображувала людину в неспокійних, бурхливих обставинах. Кожен із цих різних поетів так чи інакше передував творчості своїх геніальних сучасників - Лі Бо та Ду Фу. </span>
<span> Лі Бо, відомий поет давнього Китаю, народився у 701 році, був родом з теперішньої провінції Сичуань. Китайські біографи зображують Лі Бо геніальним безумцем, який черпає своє натхнення в келиху з вином, у товаристві інших поетів, які утворюють поетичну співдружність спочатку з шести членів ("Шестеро мудрих з Бамбукового потоку"), а потім з восьми ("Восьмеро безсмертних Винної чаші"). Такі товариства в ту епоху відігравали роль літературних шкіл. Ще в юному віці поет мріяв допомагати людям, і через те він обрав незвичайний шлях для молодої людини його покоління: не складав іспитів, пішов з дому, жив осторонь від людського житла, мандрував, захоплювався лаоською самотністю. Йому було понад сорок років, коли імператор покликав його до свого палацу і нагородив званням ханьлінь, що його нині ми б вважали академічним ступенем. Лі Бо залишався поетом, незалежним у переконаннях і вчинках, а це не збігалося з чиношануванням і придворними правилами. Через три роки Лі Бо залишив столицю заради нових подорожей і зустрічі з поетами Ду Фу, Гао Ші та іншими. Того часу стався бунт Ань Лу-шаня, і через Лушань, де спинився поет, проходили війська Лі Ліня, молодшого брата імператора Су-цзуна. Лі Бо погодився піти до нього на службу, коли Лі Лінь зазіхнув на престол, і поета як його прихильника, було кинуто до в'язниці, а потім заслано в далекий Єлан. Потім його пробачили, повернули посеред дороги. Через кілька років після цих подій, у 762 році, Лі Бо помер у домівці свого родича Лі Ян-біна, якому ми зобов'язані збіркою творів поета. Залишилося понад дев'ятьсот його віршів. </span>
<span> </span>
<span> </span>
Великая Отечественная война – это тяжёлое испытание, выпавшее на долю русского народа. Литература того времени не могла оставаться в стороне от этого события.
Так в первый день войны на митинге советских писателей прозвучали такие слова: «Каждый советский писатель готов все, свои силы, весь свой опыт и талант, всю свою кровь, если это понадобится, отдать делу священной народной войны против врагов нашей Родины». Эти слова были оправданны. С самого начала войны писатели почувствовали себя «мобилизованными и призванными». Около двух тысяч писателей ушли на фронт, более четырехсот из них не вернулись. Это А. Гайдар, Е. Петров, Ю. Крымов, М. Джалиль; совсем молодыми погибли М. Кульчицкий, В. Багрицкий, П. Коган.
Фронтовые писатели в полной мере разделяли со своим народом и боль отступления, и радость побед. Георгий Суворов, писатель-фронтовик, погибший незадолго до победы, писал: «Свой добрый век мы прожили как люди, и для людей».
Писатели жили одной жизнью со сражающимся народом: .мерзли в окопах, ходили в атаку, совершали подвиги и ...писали.
О, книга! Друг заветный!
Ты в вещмешке бойца
Прошла весь путь победный
До самого конца.
Твоя большая правда
Вела нас за собой.
Читатель твой и автор
Ходили вместе в бой.
Э
та книга рассказывает о перипетиях детской жизни, через которую прошла революция 1917 года и гражданская война. Мальчик не из самой счастливой, но, в общем, благополучной и обеспеченной семьи переживает голод и разруху революционного Петрограда, потом оказывается в ярославской деревне; становится свидетелем белогвардейского мятежа; переносит дифтерит, тиф, дизентерию, чесотку; попадает то в какой-то разбойничий притон, называвшийся “сельскохозяйственной школой”, то в сиротский приют; служит в комитете РКСМ провинциального городка; бродяжничает, голодает; выучивается воровать; и все это время он читает, урывками пытается учиться, пишет стихи и “революционные оперы” из казачьей жизни и мечтает вернуться к тому, от чего его оторвали,-к маме, к дому, к честной и мирной жизни. Заканчивается повесть тем, что герой попадает в детдом-школу им. Достоевского, пишет он,-начинается уже другая, очень знаменитую (благодаря ему! ) Шкиду-и "Здесь,- большая глава в книге Ленькиной жизни”. Автора на самом деле звали Алексей Еремеев, но он взял псевдоним Леонид Пантелеев в честь знаменитого вора-бандита-жулика Леньки Пантелеева, широко известного в те боевые годы