Вона була останньою.
<span>Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, "мізинчиком", її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А, граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи. </span>
<span>Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, ліпша, як всі інші Хухи в тому лісі. </span>
<span>Звали її Моховинка. </span>
<span>Ми, люди, всіх Хух звемо просто Хухами, так само, як і вони кажуть на всіх нас просто Люди. А тим часом Хухи бувають різні. Ті, що живуть у лісі, звуться лісовими; ті, що по проваллях та скелях - печерницями; що понад річками та озерами - очеретянками; ті, що у високій траві та бур'янах - бур'янками. Бувають ще: степовички, байрачні, левадні. Тільки немає болотянок, бо всі Хухи, як котики, не люблять вогкого. </span>
<span>Моховинка була зроду лісовою Хухою. Й не тільки лісовою, а ще й боровинкою, бо народилася вона у густому-густому старому бору, де споконвіку жив увесь її славний рід. Відомо ж бо, що Хухи з роду в рід живуть по одних і тих самих місцях. Переселяються ж тоді, коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину. </span>
<span>А це буває дуже, дуже тяжко, й вони гірко плачуть. Правда, люди здебільшого того плачу не розуміють, думають, що то стогне вітер, чи скриплять дерева в лісі, або пищать миші в полі. Бо ж люди дуже рідко помічають та розуміють чужі сльози... </span>
<span>Однак тому великому бору, в якім жила Моховинка, нічого не загрожувало. Лісник доглядав, щоб ніхто не кинув сірничка, хлопці глибоко всередину ходити боялися, рубали ж ліс тільки невеликими частками, й він швидко виростав знову. </span>
<span>В тім бору, між корінням великої сосни, зробила на осінь Моховинка собі хатку. Заблудити вона не могла ніколи, бо ту сосну легко було впізнати: на прикорні вона ділиться на три товстих стовбури. Моховинка заложила всі дірки сосновими галузками, а щілини й ізокола, й зсередини - м'яким зеленим мохом. </span>
Кошеня весело і мило гралося у траві
Старий собака довго , вірно служив хазяйові .
Повільно і ліниво равлик повз по саду
Швидко та енергійно мавпа зриває банани .
Ластівка радісно летіла угору до сонця
Посередині галявини гордо стояв олень.
Красиво і граційно лев рушив стежиною.
Праворуч мирно спав хом'як .
Лелека бентежно й переможно курликав у небі
Обережно ,беззвучно змія повзла по стежині.
Дбайлива матуся порається біля печі. Рідна мама - найдорожча людина. Настав морозний ранок. Сьогоднішній ранок з дощем. Тиха річка текла поміж берегами. Повноводна річка дзюркоче за селом. Настала білосніжна зима. Холодну зиму обіцяють цього року.
– Що з весною настає?
– Сніг у полі розтає.
– А чому то так буває?
– Сонце його пригріває.
– Що ж синіє на землі?
– Ніжні проліски малі.
– А що пнеться з-під листа?
– То травичка вироста.
– А над полем що бринить?
– Любий жайворон дзвенить.
1.я не пишу як курка лапою 2.коли мені кажуть секрет я мовчу як риба в воді 3.в мому зошиті нема помилок як зорів на небі 4. я не роблю з мухи слона 5. в мене є друг і нас водою не розільєш
