Вона була останньою. <span>Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, "мізинчиком", її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А, граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи. </span> <span>Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, ліпша, як всі інші Хухи в тому лісі. </span> <span>Звали її Моховинка. </span> <span>Ми, люди, всіх Хух звемо просто Хухами, так само, як і вони кажуть на всіх нас просто Люди. А тим часом Хухи бувають різні. Ті, що живуть у лісі, звуться лісовими; ті, що по проваллях та скелях - печерницями; що понад річками та озерами - очеретянками; ті, що у високій траві та бур'янах - бур'янками. Бувають ще: степовички, байрачні, левадні. Тільки немає болотянок, бо всі Хухи, як котики, не люблять вогкого. </span> <span>Моховинка була зроду лісовою Хухою. Й не тільки лісовою, а ще й боровинкою, бо народилася вона у густому-густому старому бору, де споконвіку жив увесь її славний рід. Відомо ж бо, що Хухи з роду в рід живуть по одних і тих самих місцях. Переселяються ж тоді, коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину. </span> <span>А це буває дуже, дуже тяжко, й вони гірко плачуть. Правда, люди здебільшого того плачу не розуміють, думають, що то стогне вітер, чи скриплять дерева в лісі, або пищать миші в полі. Бо ж люди дуже рідко помічають та розуміють чужі сльози... </span> <span>Однак тому великому бору, в якім жила Моховинка, нічого не загрожувало. Лісник доглядав, щоб ніхто не кинув сірничка, хлопці глибоко всередину ходити боялися, рубали ж ліс тільки невеликими частками, й він швидко виростав знову. </span> <span>В тім бору, між корінням великої сосни, зробила на осінь Моховинка собі хатку. Заблудити вона не могла ніколи, бо ту сосну легко було впізнати: на прикорні вона ділиться на три товстих стовбури. Моховинка заложила всі дірки сосновими галузками, а щілини й ізокола, й зсередини - м'яким зеленим мохом. </span>
Восени зовсім не хочеться дощу, тому що й так стає прохолодно, часто
дме вітер, погода похмура й непривітна. Осінній дощ сумний та холодний.
Його краплі швидко збігають по листям дерев, а далі листя саме з жалем
падає додолу.
Осінній дощ показує нам, що літо закінчилося, а природа
готується до зимового сну. За стіною дощу десь угорі ховається чисте
небо й сонечко, якого так не вистачає в холодну пору року! Але у
природи немає поганої погоди, та навіть дощ залишає по собі одну
приємну річ – свіже повітря. Після дощу восени так легко дихається!
Кожна професія незвичайна. Шофер кожний разна волосці від смерті.Трюкачу треба стежити не за людьми,а за дорогою.Це дуже важко коли хочеш розсмішити їх. Режисери повинні придумувати дії всіх людей у фільме.А раптом їх виявиться сто? Дуже складна і захоплююча професія. У кожній професії є своя частина сміху і смутку. Є зла і добра сторона. Поки ви говорите що в школі важко, а ви представте як дорослим доводиться не солодко.
