Ще від рідної матері Андрій Малишко навчився добре розуміти українську пісню і полюбив її усім серцем. Саме в рідній домівці, у річищі рідного материнського духу він осягнув найцінніші людські поняття, поняття добра і зла, краси і незугарності, правди і кривди – нерозчинну і незрадливу народну спадщину. Саме з рідної домівки починаються витоки творчої спіралі, яка повертається усе життя і під кінець перетворюється у найважливішу думку видатного поета – думку про рідний дім одного з самих народних літераторів середини минулого століття Андрія Малишка.Крім спогадів про рідний дім А. Малишко у своїх поезіях постійно звертається до одвічного питання людства про призначення людини у цьому світі. Це питання поет намагається розкрити, йдучи від засвоєння глибинної народної етики и використовуючи моральні надбання українського народу як життєтворчу силу для своєї діяльності. Він постійно і послідовно прагне впровадити цю силу у реальне життя сучасників, намагається утвердити найбільш вірну шкалу морального відліку, відправною крапкою якого є рідний дім. Дзеркалом суджень про світ і особистість для А. Малишко стає гармонічне поєднання народної моралі і суспільної реальності. Ключем до розуміння творчості поета є духовні цінності українського народу, поважливе ставлення до яких було прищеплено йому ще з дитинства казками з материнських вуст і її ласкою, батьківською наукою, вітром і небом Придніпров’я.<span>Усі поезії А. Малишка початкового періоду його творчості наскрізь пронизані поглядами людини з активною життєвою позицією, натхненною прикладами минулих поколінь співвітчизників. В той час це цілком відповідало народному духові, щирому пориву до будівництва нового життя і тогочасній ідеї керівництва країни про самозречення від особистості заради світлого майбутнього, яке дозволяло «вождю усіх народів» робити з тією особистістю усе, що заманеться. Але А. Малишко вдавалося у своїх творах не стільки показувати героїку перших п’ятирічок, скільки вичитувати гуманність вікових надбань та моральні заповіти свого народу. В алегоричних образах поет показує людину, яка понад усе любить свою землю, свою родину, свій дім.</span>
Моя країна україна, вона найкраща в світі!
У Шевченковій баладі романтичний пейзаж — це дзеркало, яке відображає душу митця, ліричного героя. Пейзаж тут співзвучний із відтворюваними подіями й почуттями, він гармонійно єднає внутрішній світ людини з природою.
мадяри основне населення -Угорщини
<span>Разворачивая перед читателем панораму жизни украинского XVII века, поэтесса мастерски передает дух эпохи. Типажи, ход событий, воспроизведенный в человеческих судьбах, - все это реставрируется автором с живой достоверностью художественного документа. Поэтесса показывает тогдашнее общество во всех его главных проявлениях. Роман «Маруся Чурай» открывает нам духовный мир наших предков, раскрывает забытые страницы истории, на достойных образцах учит мужеству, пробуждает совесть, чувство причастности к великой истории великого народа. Древний город Полтава в романе предстает как символ родной земли, прародиной дорогой. Начиная с начала романа, Полтава выступает как город отважных и отчаянных людей. Враг подступает к воротам города, взяв его в плотные тиски осады. Лучшие сыны Полтавы голодны, но отважные и упорные, мужественно защищают ее, самоотверженно защищают свою честь, совесть, свой язык, культуру, обычаи - родной историческую память. Истории ведь пишут на столе. Мы же пишем кровью на своей земле. Мы пишем плугом, саблей, мечом, Песнями и невольничьим плачем. Могилами в поле без имен, дороге в Киев из Лубен</span>