Хтось живе в страху , очікуючи кінця світу... Хтось за принципом – «День пройшов і – Слава Богу!». Хтось (На жаль, є і такі!), не хоче ускладнювати собі існування роздумами про те, що «день прийдешній нам готує». Я не третейський суддя, так що вирішувати, що краще, переважніше, не беруся. Тим більше, що кожен вважає себе правим, тому і має повне право на власну точку зору.
Що ж я? Співчуваю всією душею тим, хто живе очікуванням чогось згубно-катастрофічного для світу, для цивілізації. Яке треба мати серце, щоб, будучи впевненим у майбутньому апокаліпсисі, народжувати і ростити дітей, радіти онукам, приреченим, як вони вважають, на неминучу загибель?! Не поділяю я і захоплень з приводу щасливого майбутнього бездіяльних, інфантильних оптимістів, що живуть лише власним світом, які впевнені, що існує Хтось, в обов'язок якого входить вирішення всіх проблем, усунення всіх перешкод на шляху до їх щасливого майбутнього. Чи не вони годинами простоюють у чергах до чудотворних ікон? Адже там натовп! Причому, в різну пору року і час доби. І кількість бажаючих доторкнутися до святих мощів все росте! Таке зростання релігійності? Навряд чи! (Хай вибачать мене несправедливо скривджені моїми припущеннями!)
Я не відношуся ні до песимістів, ні до наївних оптимістів, бо вірю: «Майбутнє світле і чудове». І не тільки тому, що безмірно поважаю Миколу Гавриловича Чернишевського, який (перебуваючи, до речі, в ув'язненні в Олексіївському равеліні Петропавлівської фортеці) знайшов у собі сили для життєствердного переконання. А тому, що великий демократ знав шлях до цього світлого і прекрасного майбутнього, і так просто, без дратівного пафосу, позначив його, що всією душею повірив.
Майбутнє людства через сто, через тисячу років я бачу простим, як усе геніальне, та щасливим. А щоб воно стало дійсно таким, бережіть мир, природу, один одного, все суще на Землі. Працюйте, примножуйте те, що залишили нам у спадок пращури наші. Працюйте в ім'я світлого і прекрасного майбутнього своїх дітей, онуків, країни, усього світу. Заражайте молоде покоління своєю впевненістю і прикладом, нехай вони теж знають, що тільки за цієї умови буде світле і добре, багате радістю і насолодою життя.
І тільки ця наша спільна віра буде своєрідним щитом, оберегом від страхітливих прогнозів. Тільки тоді не буде ніякого апокаліпсису, а буде Золотий Вік! Вірю в це. Більше того – вірую! І, окрилений цієї всеперемагаючої вірою, йду в клас, дивлюся на своїх ровесників, таких різних, здається, зовсім-зовсім несхожих на своїх батьків, і розумію: «Інакше й бути не може!»
Низкий уровень интеллекта. Причем не собачьего интеллекта, а интеллекта Клима Чугункина- дебошира и пьяницы. Так Шариков и получился аморальным типом, легко попавшим под влияние Швондера. Которому гораздо удобней и выгодней чувствовать свое превосходство над буржуями, чем повышать грамотность и учится хорошим манерам. Швондер как раз таки потакал всем низменным инстинктам Полиграфа.
<span>По мнению автора «Собачьего сердца», человечество оказывается бессильным в борьбе с темными инстинктами, просыпающимися в людях. Трагедия заключалась в том, что в жизни Шариковы быстро расплодились.
</span><span>Его сатира в адрес Шариковых, Швондеров, Климов Чугункиных достигала высшей степени мастерства и выразительности. Симпатии Булгакова на стороне Преображенского. Но веры в то, что темные инстинкты в жизни людей можно изжить то ли с помощью науки, то ли с помощью всеобщего усилия коллектива, - веры этой у писателя нет.</span>
Паж молодой, смелый, красивый, отважный, бесстрашный, жадный.
Наша земля — уникальная планета во вселенной, единственный наш дом. Каждый человек должен заботиться об окружающей среде и не надеяться на другого. Это, как помыть за собой посуду, должно войти в привычку.
Экология Земли с каждым днем страдает сильнее и сильнее. Строятся новые заводы, появляется все больше автомобилей на дорогах, запускаются ракеты и спутники. Это приводит к загрязнению воздуха, глобальному потеплению, таянию ледников, появляются озоновые дыры. Вымирают целые виды животных из-за вырубки лесов, многие водные млекопитающие и рыбы давно находятся под угрозой исчезновения из-за загрязнения водоемов, ведь многие автолюбители экономят на автомойках и моют своих железных коней в природных источниках, используя бытовую химию.
В больших городах люди страдают заболеваниями дыхательных путей из-за плохой экологии. За чертой города вырастают кучи мусора, потому что пакеты и бутылки не перерабатываются, а выбрасываются. Такие «мелочи», о которых мы не думаем, приводят к размножению грызунов и появлению новых болезней, которые потом они приносят в города.

Чтобы защитить нашу Землю от гибели, каждый должен начать с себя. В первую очередь, должно быть бережное отношение к природе, растениям, которые дают нам воздух. Не стоит загрязнять города мелким мусором, который не сложно донести до урны, бросать вдоль тротуаров окурки, бумажки от конфет, пробки от бутылок.
Если каждый заглянет в себя и вспомнит, сколько вреда он причинил природе, а после этого постарается быть мудрее и заботливее, то наша «Голубая планета» просуществует на сотни лет дольше, вместе с нашими правнуками и их потомками.
